Мiла Морес - Магія призначення, Мiла Морес

- Еліме, ну тобі хоч не треба пояснювати, звідки беруться діти? – це вже сказано зі смішком. - Ви справді подумали, що вона вбила Калеана заради його сил? Ви у своєму розумі?!

- Про що ти говориш? – несміливо питаю Аліту, продовжуючи тонути у її теплих обіймах. - Що з Калеаном?

- З ним усе гаразд, точніше, так само, як і було. Краще скажи мені, давно ти знаєш про маленького Каллі?

Аліта погладила мій живіт, обдарувавши найтеплішою своєю посмішкою. Я обмірковувала запитання кілька хвилин, інші терпляче чекали, поки мій розумовий процес припиниться.

- Приблизно дві хвилини, - відповідаю, почавши думати так само, як сестра.

- З вами я ще розберуся, - Аліта сказала це із загрозою, звертаючись до братів, і за талію розвернула мене у бік свого офісу.

- Зачекайте, - Елім зупинив нас. - Еніро, пробач нас. Тепер ми зрозуміли, яку дику нісенітницю впустили в свою голову. Вибач заради бога! Але ви знаєте, що це означає? - Він не збирався чекати нашої відповіді, сам продовжив: - Калеан знає, що у вас буде дитина, тому вирішив раз і назавжди покінчити з тією відьмою.

- Звідки він знає, якщо я навіть нічого такого не припустила? - Запитую несміливо, а в голові розростається шквал думок. О Боже! У нас буде дитина! Ось чому мене нудить уже кілька днів, особливо вранці.

- Він знає твій запах краще за будь-які інші, вловив зміни гормонального фону. Я впевнений в цьому. Припускаю, що дізнався про це на фестивалі, інакше не дозволив би тобі брати участь. Ти не помітила, щоб його поведінка змінилася? Він поводився дивно?

- Нічого такого, все було, як завжди. Але він багато спілкувався з тим Дейрусом. Він був найдивнішою особистістю на фестивалі та набивався до нашої компанії. Вам так не здалося? - Я озвучила те, що збиралася сказати ще в кабінеті молодшому Нотрилу.

- Говори про це подумки, Ені, щоб нас ніхто не почув, - м'яко сказала Аліта, - ти можеш спілкуватися з усіма одночасно або з однією людиною, як тобі заманеться. Спрямовуй енергію, як за звичайної розмови на всіх відразу чи індивідуально.

- Я спробую, - відповіла вголос і одразу ж прикрила рота, намагаючись змусити себе вимовити щось без рухів губами.

- Нічого, навчишся, - Аліта погладила по плечу.

- До речі, про Дейруса…

Центральні двостулкові двері відчинилися. Якби я стояла до неї спиною, то могла б не помітити цього, але очі вловили рух. Я згадала, як ось так уже стояла в цьому ж холі, але в його дальньому кутку, ближче до офісу Калеана. Тоді на поверсі з'явилися три чоловічі постаті. То були Нотрили у чоловічому складі. На цей раз у двері ввійшов один високий чоловік, по фігурі схожий на Калеана, такий же темноволосий, впевнено тримає спину прямо. Швидкими кроками він підійшов до нас, і на той момент я вже змогла мислити.

- Це ти! Це все ти! - Сказати рівно не вийшло, я прокричала, кинувшись у бік гостя, але Елім зупинив мою спробу накинутися на рослого чоловіка.

- Доброго дня, Еніра-Белль.

На мене дивляться блискучі блакитні очі. Гарне обличчя розпливається в посмішці, де читається радість, сум'яття, нерозуміння. Награні чи натуральні емоції – я не розібрала, ще слабо розумію цю людину.

- Де мій чоловік?! Що ти з ним зробив? – я наповнена ненавистю, просочую нею кожне вимовлене слово.

- Еніро, в чому річ? - Його голос у міру дзвінкий, звучить м'яко, злегка оксамитово, очі продовжують дивуватися. – Я, зізнаюся, очікував дещо іншої зустрічі. Але, може, мені хтось пояснить, що тут відбувається?

Я продовжую висіти на руках Еліма, намагаючись вирватися, щоб накинутися на Дейруса.

- Я подряпаю твоє гарненьке обличчя! Я вирву твої очі і згодую їх птахам! Якщо ти щось зробив із моїм чоловіком, я тебе знищу!

Мені не завадило б залишатися спокійною і твердою, щоб вимовляти всі ці гнівні фрази, але голос мене зраджує, він тремтить, як і все моє тіло, очі наповнюються сльозами.

- Ені, заспокойся, тобі не можна нервувати, - Аліта все ще поряд, погладжує мене, а я вже повністю повисла на руках молодшого брата.

Чую її слова чітко, вони протвережують опухлу голову. Розум повертається до життя, переконуючи, що я маю заспокоїтися. В мені зародилося життя, яке треба берегти, а сплески нервів цьому лише шкодять.

- Еніро… - голос Дейруса пом'якшав.

- Ми самі скажемо їй, - Кірам став між мною і синьооким.

- У мене на це стільки ж прав, скільки і у вас, - Дейрус дивиться прямо в очі Кірама, вони на одному рівні. – Хоча ні, мабуть, я маю на це більше прав, ніж ви. Еніро, нам треба поговорити, бажано без зайвих очей. Ми можемо пройти до мого кабінету?

- Тільки в нашій присутності, - вставив Елім, - але Ені треба сісти. Ходімо до у мій кабінет.

Мене під руки ведуть Елім та Аліта. Стіни миготять переді мною, на них змінюються картини. Я дивлюся на себе ніби збоку, бачу пониклі плечі, очі, сповнені запитань. Мене ведуть, і я йду. Ніхто не питає ні про що. Мої ноги ледве торкаються землі.

- Краще відкласти цю розмову. Їй уже достатньо потрясінь, – Аліта каже тихо, але вголос. Усі вже розуміють, що відбувається, одна я відстаю, як завжди.