Владислав Валерійович Івченко - Третій фронт

Якісь чудовиська прорвали кордон на Сумщині! Біля Білопілля їх спробували зупинити, але вони знищили цілу роту! Ось відео з місця подій! — крикнув Георгій і подав мені планшет. На ньому було видно, як два дебелих чудовиська і багато дрібніших нищать військову техніку, що намагається їх зупинити. — Вони швидко просуваються на захід. Спочатку думали, що на Київ, але взяли трохи південніше. Ось просто зараз зайшли до Ромен! О, стрім є!

— Дай сюди! — Я схопив планшет, уважно роздивлявся чудовиськ, аби з’ясувати, що це за модифікації. Поки ти не з’ясуєш, що за чудовисько перед тобою, ти не зможеш йому протидіяти.

— Їх спробували накрити «ураганами», було кілька прямих влучань, але чудовиська не постраждали! Принаймні більші. Всі думали, що вони спробують атакувати батарею, яка їх накрила, але де там — пішли собі далі. Зараз їм готуються дати бій у Пирятині, бо підозрюють, що чудовиська ідуть саме туди.

— Що вони забули в Пирятині?

— Там же траса на Київ!

— Нахера чудовиськам траса? Вони могли б піти прямо!

— Тоді куди вони лізуть?

— Не знаю. — Я замислився. Чудовиська зайшли до Ромен. Їх спробували зупинити танковими пострілами, але марно. Танки почали відступати, один заглух, екіпаж утік, чудовиська розтовкли машину. Один просто відірвав башту й закинув її. Оператор, який вів стрім, мабуть, був десь поруч. Метрів за сто. Закляк на балконі, тільки руки тремтіли.

— Може, Шпиля на них напустити? — спитав Георгій.

— Не заважай! — гримнув я. — Поїхали, треба випити чаю.

За чверть години були вже в якомусь містечку. Знайшли невеличку їдальню, сіли поснідати.

— У Росії тривають пожежі. Курськ і Білгород повністю вигоріли, зараз евакуюють населення з Орла, Липецька та Воронежа, — розповів Георгій, поки ми чекали на їжу.

— Мовчуне, тут аптека поруч, купи мені, будь ласка, цитрамон, — попросив я.

Він кивнув і вийшов.

— Бухгалтере, дивися за Мовчуном, — сказав я тихо. Георгій здивовано зиркнув на мене, а Бухгалтер тільки кивнув. Він завжди був спокійний.

— А що сталося? — спитав Георгій.

— Можливо — нічого. Але в нього змінився погляд. Він став схожий на людей, із якими попрацювали чудовиська. Я можу помилятися. Зайвого не патякай.

Георгій кивнув.

— І що, кажеш, Росія палає?

— Так точно. Небачені лісові пожежі. Така офіційна версія, але інтернетом поширюються чутки про щось нечисте. Ось уривок репортажу, який показували по телебаченню. Знімали з літака, місто у вогні, колони біженців, а на задньому плані видно великий загін вершників. Не встигли вирізати з відео. «Що за вершники? — дивуються російські користувачі. — І чому на пожежі кидають армію при зброї, з танками та артилерією?»

— Невже кацапи не можуть зупинити цих дикунів із луками? — спитав Бухгалтер.

— Сучасна армія не заточена боротися з дикунами. «Чорні» розсипалися по великій території мобільними групами. Авіація чи артилерія проти них безсила, бо лупить у білий світ, як копієчку. Ось «чорні» наближаються, на околиці міста виставляють військову частину, яка готова знищити ворогів. Але вороги не лізуть у лоб, обходять із флангів, вриваються в місто, там мирне населення, артилерію не застосуєш, а коли таки застосовують, уже пізно.

— А ще «чорні» швидко озброюються. Ось є відео, де видно палаючі танки. Не стрілами ж вони їх підбили! — збуджено крикнув Георгій.

— Друже, тихіше, не привертай уваги, — попросив я. Прийшов Мовчун. Я з’їв одразу дві пігулки цитрамону, запив компотом. Зараз мусило полегшати.

— У російському інтернеті паніка, хтось каже про вторгнення укропів, а хтось про бунт кадировців, який приховує влада!

— Мене не хвилює, що діється в Росії. Хай хоч повиздихають. Що там із чудовиськами? — спитав я.

— Вони пройшли Ромни і посунули в бік Пирятина. В обід будуть там.

— Білопілля, Ромни, Прилуки, — повторив я. — А карта є?

— Зараз зроблю. — Георгій відкрив карту на планшеті. Я взяв серветку, приклав до екрана. Виходила майже пряма лінія. А якщо її продовжити? Лінія виходила до Дніпра в районі Канева, я продовжив її далі, але вона уникала великих міст і плуталася собі між райцентрами аж до молдовського кордону. Не те.

— Та вони підуть до Києва. З Прилук же пряма траса! — сказав Георгій.

Нам принесли борщ. Ми поїли, потім я попросив іще раз показати відео про чудовиськ. Принесли гречку з котлетами і салати. У провінційних закладах салат завжди йде до другого, а не подається перед першим на західний манер. Усі їли, а я зареготав.

— Що? — спитав Георгій.

— Канів! Ну звісно ж! — скрикнув я. — Доїдайте і їдьмо!

— Куди? Ви впізнали тих чудовиськ? — захвилювався Георгій.

— Їж. Не спиш, то хоч їж!

Ми поснідали й вийшли. Біля нашого мікроавтобуса стояли двоє даївців і балакали телефоном.

— Ходімо звідси, — наказав я, і ми попрямували до автостанції. На якомусь базарчику я купив кепку з довгим козирком і темні окуляри. Якось замаскувався. Перуки й вуса у нас забрали на обшуках, а нові в цьому містечку годі знайти. Хлопці теж купили кепки, тільки іншого кольору й фасону. З автостанції саме йшов автобус на Київ. Місця були. Я їхав із Георгієм, а Мовчун і Бухгалтер окремо. Я забрав у Георгія планшет і наказав заснути. Віддав свої беруші й маску. — Спи, це наказ. Якщо не заснеш, відрахую тебе з команди. Зрозумів?

— Так. — Георгій таки заснув. Я читав новини. Ось одна про створення Державного комітету перспективних розробок, який очолив професор Чеснаков. Тут же його невеличке інтерв’ю, де він розповідав, що Україна мусить знаходити відповіді на нові виклики. Ага, шукай, мурло кабінетне. Цей Чеснаков усрався б, якби побачив наживо будь-яке чудовисько, але тепер буде боротися з ними. Теоретик задрипаний. Я тільки головою покрутив. А наступна новина була цікавіша. Незрозуміла стрілянина у Вінницькій області. Невідомі атакували будинок місцевого фермера. Усі загинули. Півтора десятка трупів хлопців при зброї та у бронежилетах, у більшості кульові поранення в голову! Це когось мені нагадувало. Міліція стрілянину не коментувала, повідомила тільки, що ведеться слідство. Але в коментарях до новини читачі повідомляли, що нападники були в чорній уніформі. Таку носили бійці корпорації «S. S. А.», які хотіли нас прихопити за «головосіка». Свого часу Біла вбивця прибрала кількох топ-менеджерів корпорації, а власнику, Богославському, відрізала ліву долоню. Потім було затишшя, а тепер, здається, війна відновилася. У матеріалі були фотографії фермера. Звичайний, нічим не примітний чолов’яга. Казали, що в нього була красуня-дружина й маленька донька. Після нападу всі троє зникли. Легковик, яким їздила дружина фермера, перетворився на друшляк. Але крові у машині не було, і, здається, пасажирка не постраждала. Вона обдурила тих, хто прийшов за нею. Спочатку обдурила,