Катя Кірініна - Вибач та зрозумій, Катя Кірініна

Подумки перебираю, кому встиг уже насолити, як у мене в руках дзвонить телефон.

Це вона. Дивно вже те, що Олеся сама мені дзвонить, такого практично не буває.

– Андрію, привіт, ми з Дашею їдемо в місто, – звучить у динаміці голос моєї Лисички, і я посміхаюся, від думки, що вона зателефонувала і попередила. Відразу стає тепло і приємно. – Якщо хочеш, можеш завтра взяти її погуляти.

– Так, я б з радістю, – і я правда дуже радий, ми не бачилися з Дашею вже тиждень і я встиг неабияк скучити за своєю дитиною. – У вас все добре?

– Так, ми їдемо додому, досить ніжитися на сонці, або хворіти, настав час попрацювати.

– Я можу заїхати ввечері, і ми могли б повечеряти всі разом, як ти дивишся на це?

У трубці настає приголомшлива тиша, я розумію, що тисну на неї, але чекати у мене просто не вистачає терпіння.

З Олесею ніколи не було просто, і це я зрозумів ще десять років тому, коли теж брав її штурмом. Але тоді, я не був зрадником, і взагалі паршивим виродком, який розбив її ідеальні рожеві мрії.

Зараз доведеться знайти інші методи для завоювання своєї колишньої дружини.

– Андрію, я не знаю, – видихає в трубку вона. – Все надто складно, будь ласка, дай мені час взагалі усвідомити, що ти знову є в моєму житті. Для початку постарайся прокласти місток до Даші, а там побачимо.

– Я думав, що у вас один місток на двох, – намагаюся пожартувати, але Олеся явно чимось засмучена і не реагує на мої, нібито жарти. – Гаразд, я тебе почув, подзвоню сьогодні ввечері, обговоримо час, коли я зможу побачитися з Дашею.

– Бувай, Андрію, – прощається вона.

– Бувай Лисичко.

Я сказав це просто за якоюсь звичкою, без будь-якого підтексту, щоб вона згадала час, коли була моєю. Але чую в слухавці, що вона посміхається і не знаю, як таке можна пояснити, але мені раптом стає добре і спокійно, ніби приїжджаєш додому, де на тебе чекають і радіють.

Вся ця п'єса під назвою «наш болісний розрив» стає вже не такою заплутаною, принаймні для мене. Так, у мене багато до неї питань, як вона жила, на що бляха взагалі розраховувала, коли йшла в нікуди вагітною? Але зараз розумію, що в її відході, був напевно якийсь зміст вищих сил, який розгорнув мене на повних сто вісімдесят і я побачив, яким реальним придурком, був увесь цей час, стосовно неї.

Потрібно було в будь-якій ситуації залишатися мужиком, а не жувати соплі, не виносити сміття з хати й не кидатися до першої спідниці за втіхою. Правда згадуючи той період, взагалі не розумію, де мої мізки були?

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно