Мирний - Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Чому ж ти батьковi та матерi не сказав?
- Я хотiв, моя горличко, тебе попереду спитати... Чи пiдеш за мене?.. чи вподобала мене, моє кохання?..
Галя - мов ожила. Випрямилась, довго й пильно дивилась на Чiпку - немов вивiдувала правди. А це зразу, як заломить свої руки - аж пальцi захрущали... В очах у неї заграла одрада - не одрада, зло - не зло, щось добре, любе, а разом хиже й лихе.
- Чому ж ти менi давно цього не сказав? - скрикнула вона. - Чому ти не сказав менi цього тодi, як я вiльна була?.. як вiнок плела?.. Як по широкому полю, по луках квiтки збирала?.. Гуляла по свiту, - нема впину, нема заборони... А тепер?.. тепер...
Вона знову заламала руки, - знову, як поламанi, захрущали пальцi; на очi навернулися сльози - от-от бризнуть...
Чiпка - сам не свiй. Зблiд на виду, опустив голову, - та нешвидко вже стиха, боязко запитав:
- Що ж тепер, Галю? що?.. Скажи менi... все, все!..
- Шкода... засватана вже я!..
З очей хлинули сльози в неї, облили личко... Закрила вона його рукавом, знову опустилася коло вiкна на стулець, схилила на руку голову та нерозважно плакала...
Як хто гострий нiж угородив Чiпцi в серце, - так невеличкi тi три слова. Як обухом гамселив у його голову, - так одзивалося в нiй гiрке ридання Галине... Вiн хапався за думку, - що тепер робити, - та голова й пам'ять уже не служили йому... Думки рвалися на шматочки; вiн силився звести їх докупи, напряг розум... та, здається, й розум його покинув... Нiчого не пригадає... Чує тiльки, як у головi гуде, шумить, дзвонить; як серце раз по раз тiпається, наче збирається вискочити...
Не знаючи, як, з чого почати, вiн вхопився за першу думку, насилу вимовив: - Коли ж це?.. як?.. за кого?..
- Тодi ж... того самого дня, як ти пiшов... Москаль Сидiр зостався у нас, та ввечерi попились з батьком, та й...
-Та й що батько? - перервав Чiпка.
- Iди, каже... Не вiк дiвувати... І мати рають: iди!... Сидiр, кажуть, чоловiк хороший, тихий...
- А ти - що? -аж кричить Чiпка.
- А я?.. Не любий вiн менi, - кажу їм...
- Що ж вони?
- Годi, кажуть, усе любого та милого дожидати... I то гидкий, i то негарний, нелюбий... Поживете - полюбитесь...
- Со-баки! - гримнув Чiпка на всю хату. Галя на його гостро глянула.
- Де вiн живе? - грiзно, одрубуючи кожне слово, запитав Чiпка, а в його очах засвiтило щось страшне.
- Не знаю...
- Уб'ю... зарiжу... задавлю!.. - скочивши з мiсця, кричить вiн, бiгаючи, як несамовитий, по хатi, та скрегочучи зубами.
- Тю-тю!.. тю-тю!.. - одмовляє Галя, пiдвiвши голову. - Що це ти: здурiв, чи що?.. Тiльки хоч пальцем займи його... то не бачити тобi мене, як свого уха!
Чiпка схаменувся. Опустився на стулець; звiсив на груди важку голову.
- Бач... який ти! - каже йому Галя. - Бач, який?!. Як же менi за такого йти, коли вiн так безневинно вiзьме та й зарiже чоловiка?.. Як я за такого пiду?.. Прийде така година, що й жiнку задавить, кинеться на неї, як скажений...
- Галочко!.. побiйся бога... Що це ти кажеш?.. Щоб я?.. мене зарiж... мене задави...
- А Сидора?.. га, Сидора?..
- О-ох!.. Ти не знаєш, Галю, яка мене завiйна вхопила... Пече мене... отут пече... мов хто жару насипав... - указує на груди.
Галя мовчала. Замовк i Чiпка. Пiдвiвся з мiсця, став ходити вподовж хати та блукав страшними очима по стiнах... Зробилося тихо, важко. По задуманому личку видно було, що Галя думала якусь крiпку думку, - та зразу не зважувалась сказати...
Аж ось - загорiлися в неї щоки, заiскрили одрадою очi - роздались, побiльшали; одкрилися уста вiд напору спертого в грудях духу, - аж пашить Галя, як у вогнi горить...
- Знаєш що, Чiпко?.. Може, ще не все пропало... Я скажу матерi... може, вона батька вмовить... Тiльки ось що...
Чiпка насторочив уха, пильно дивився на Галю.
- Кинь ти життя таке! - скрикнула та аж поблiдла.
- Яке?
- Чуже добро грабувати, людей убивати!
- Галочко!.. Нiхто на свiтi не скаже, щоб я кого вбив... Хiба обороняючись, руки не здержав...
Засевалась Галя на мiсцi; очi знову засвiтили хижо; лице затiпалось.
- Проклятий!.. каторжний!.. - загукала вона на всю хату. - Обороняючись?!, вiд кого обороняючись? Лiзеш у чужу хату красти, та хочеш, щоб хазяїн не ловив тебе?.. Злодюго!
- А вони?.. вони хiба кращi? нажилися з нашої працi, та й панують... А тут... хата валиться: мати стара; сам - копи не заробиш удень... Треба їсти, треба й одягтися... Як же його жити, Галю?.. Та хiба ми крадемо? Ми своє одбираємо... Пан - наробив нами, жид - надурив з нас... А нам хiба з голоду пропадати? серед шляху погибати?..
- Чiпко!.. голубе мiй! кинь! Не буде щастя, не буде добра... Ти прийдеш уночi з побоїща, ляжеш коло жiнки, та тими руками, що недавно людей давили, у кровi грiлися... будеш жiнку пригортати... Тими вустами, що несли тiльки лайку та прокльони всьому свiту - станеш їй про своє кохання шептати, будеш цiлувати... у-ух!..
Вона затряслася вся, як лист на осичинi.
- А жити ж з чого? - напира Чiпка.
- Робити чесно... працювати щиро...
- А товариство?.. А батько?
- Заїдемо у другий край... де б нас нiхто не знав, не вiдав...
- О-ох, Галю! Не знаю, що буде. Я - отаман... Як почує товариство, що кинув, - не животiть тодi менi. Поклялися ми так один одному...
- Кому ви клялися, душогубцi, розбишаки? - кричить, схопившись, Галя. - Кому ви клялися?.. Проклятi!
- Один одному клялися, Галю...
- Чорт чортовi клявся!..
Галя зареготалась болiсно; божевiльний смiх її розкотився на всю хату. Чiпка глянув на неї, замовк, та, як пiдстрелений, опустився на стулець.
- Ти думаєш, - перегодя трохи, знову почала Галя: - ти думаєш - легко менi дивитися на життя батькове побiк з життям добрих людей?.. Бачиш: вони щиро працюють, чесно хлiб заробляють, з людьми поводяться... i встають i лягають тихi, спокiйнi... А тут? Сиди, як у тюрмi, на запорi... Страшно й очей показати мiж люди... Настане вечiр
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний», після закриття браузера.