Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Класика » Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний 📚 - Українською

Мирний - Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний

238
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Хіба ревуть воли, як ясла повні" автора Мирний. Жанр книги: Класика.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 82 83 84 ... 111
Перейти на сторінку:
вона на його та якось жалiсно запитала:

- Чому ж ти батьковi та матерi не сказав?


- Я хотiв, моя горличко, тебе попереду спитати... Чи пi­деш за мене?.. чи вподобала мене, моє кохання?..


Галя - мов ожила. Випрямилась, довго й пильно диви­лась на Чiпку - немов вивiдувала правди. А це зразу, як за­ломить свої руки - аж пальцi захрущали... В очах у неї за­гра­ла одрада - не одрада, зло - не зло, щось добре, лю­бе, а ра­зом хиже й лихе.


- Чому ж ти менi давно цього не сказав? - скрикнула во­на. - Чому ти не сказав менi цього тодi, як я вiльна бу­ла?.. як вiнок плела?.. Як по широкому полю, по луках квi­тки збирала?.. Гуляла по свiту, - нема впину, нема заборони... А тепер?.. тепер...


Вона знову заламала руки, - знову, як поламанi, захру­щали пальцi; на очi навернулися сльози - от-от бризнуть...


Чiпка - сам не свiй. Зблiд на виду, опустив голову, - та нешвидко вже стиха, боязко запитав:


- Що ж тепер, Галю? що?.. Скажи менi... все, все!..


- Шкода... засватана вже я!..


З очей хлинули сльози в неї, облили личко... Закрила вона його рукавом, знову опустилася коло вiкна на стулець, схилила на руку голову та нерозважно плакала...


Як хто гострий нiж угородив Чiпцi в серце, - так не­ве­ли­чкi тi три слова. Як обухом гамселив у його голо­ву, - так одзивалося в нiй гiрке ридання Галине... Вiн ха­пався за думку, - що тепер робити, - та голова й пам'ять уже не слу­жили йому... Думки рвалися на шматочки; вiн силився звести їх докупи, напряг розум... та, здається, й розум його покинув... Нiчого не пригадає... Чує тiльки, як у головi гуде, шумить, дзвонить; як серце раз по раз тi­пається, наче зби­рається вискочити...


Не знаючи, як, з чого почати, вiн вхопився за першу думку, насилу вимовив: - Коли ж це?.. як?.. за кого?..


- Тодi ж... того самого дня, як ти пiшов... Москаль Си­дiр зостався у нас, та ввечерi попились з батьком, та й...


-Та й що батько? - перервав Чiпка.


- Iди, каже... Не вiк дiвувати... І мати рають: iди!... Си­дiр, кажуть, чоловiк хороший, тихий...


- А ти - що? -аж кричить Чiпка.


- А я?.. Не любий вiн менi, - кажу їм...


- Що ж вони?


- Годi, кажуть, усе любого та милого дожидати... I то гид­кий, i то негарний, нелюбий... Поживете - полюби­тесь...


- Со-баки! - гримнув Чiпка на всю хату. Галя на його го­стро глянула.


- Де вiн живе? - грiзно, одрубуючи кожне слово, запи­тав Чiпка, а в його очах засвiтило щось страшне.


- Не знаю...


- Уб'ю... зарiжу... задавлю!.. - скочивши з мiсця, кри­чить вiн, бiгаючи, як несамовитий, по хатi, та скрегочучи зу­бами.


- Тю-тю!.. тю-тю!.. - одмовляє Галя, пiдвiвши голову. - Що це ти: здурiв, чи що?.. Тiльки хоч пальцем займи йо­го... то не бачити тобi мене, як свого уха!


Чiпка схаменувся. Опустився на стулець; звiсив на гру­ди важку голову.


- Бач... який ти! - каже йому Галя. - Бач, який?!. Як же менi за такого йти, коли вiн так безневинно вiзьме та й зарiже чоловiка?.. Як я за такого пiду?.. Прийде така годи­на, що й жiнку задавить, кинеться на неї, як скажений...


- Галочко!.. побiйся бога... Що це ти кажеш?.. Щоб я?.. мене зарiж... мене задави...


- А Сидора?.. га, Сидора?..


- О-ох!.. Ти не знаєш, Галю, яка мене завiйна вхопила... Пече мене... отут пече... мов хто жару насипав... - указує на груди.


Галя мовчала. Замовк i Чiпка. Пiдвiвся з мiсця, став ходити вподовж хати та блукав страшними очима по стi­нах... Зробилося тихо, важко. По задуманому личку видно було, що Галя думала якусь крiпку думку, - та зразу не зва­жувалась сказати...


Аж ось - загорiлися в неї щоки, заiскрили одрадою очi - роздались, побiльшали; одкрилися уста вiд напору сперто­го в грудях духу, - аж пашить Галя, як у вогнi горить...


- Знаєш що, Чiпко?.. Може, ще не все пропало... Я ска­жу матерi... може, вона батька вмовить... Тiльки ось що...


Чiпка насторочив уха, пильно дивився на Галю.


- Кинь ти життя таке! - скрикнула та аж поблiдла.


- Яке?


- Чуже добро грабувати, людей убивати!


- Галочко!.. Нiхто на свiтi не скаже, щоб я кого вбив... Хi­ба обороняючись, руки не здержав...


Засевалась Галя на мiсцi; очi знову засвiтили хижо; лице затiпалось.


- Проклятий!.. каторжний!.. - загукала вона на всю ха­ту. - Обороняючись?!, вiд кого обороняючись? Лiзеш у чу­жу хату красти, та хочеш, щоб хазяїн не ловив тебе?.. Зло­дюго!


- А вони?.. вони хiба кращi? нажилися з нашої працi, та й панують... А тут... хата валиться: мати стара; сам - копи не заробиш удень... Треба їсти, треба й одягтися... Як же йо­го жити, Галю?.. Та хiба ми крадемо? Ми своє одбирає­мо... Пан - наробив нами, жид - надурив з нас... А нам хiба з голоду пропадати? серед шляху погибати?..


- Чiпко!.. голубе мiй! кинь! Не буде щастя, не буде добра... Ти прийдеш уночi з побоїща, ляжеш коло жiнки, та тими руками, що недавно людей давили, у кровi грiли­ся... будеш жiнку пригортати... Тими вустами, що несли тiльки лайку та прокльони всьому свiту - станеш їй про своє кохан­ня шептати, будеш цiлувати... у-ух!..


Вона затряслася вся, як лист на осичинi.


- А жити ж з чого? - напира Чiпка.


- Робити чесно... працювати щиро...


- А товариство?.. А батько?


- Заїдемо у другий край... де б нас нiхто не знав, не вi­дав...


- О-ох, Галю! Не знаю, що буде. Я - отаман... Як почує товариство, що кинув, - не животiть тодi менi. Поклялися ми так один одному...


- Кому ви клялися, душогубцi, розбишаки? - кричить, схопившись, Галя. - Кому ви клялися?.. Проклятi!


- Один одному клялися, Галю...


- Чорт чортовi клявся!..


Галя зареготалась болiсно; божевiльний смiх її розко­тився на всю хату. Чiпка глянув на неї, замовк, та, як пi­дстрелений, опустився на стулець.


- Ти думаєш, - перегодя трохи, знову почала Галя: - ти думаєш - легко менi дивитися на життя батькове побiк з життям добрих людей?.. Бачиш: вони щиро працюють, чесно хлiб заробляють, з людьми поводяться... i встають i лягають тихi, спокiйнi... А тут? Сиди, як у тюрмi, на запорi... Страшно й очей показати мiж люди... Настане ве­чiр

1 ... 82 83 84 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний"