Борис Крумов - Варіант №1. На альпійській верховині

— Тодоринов, чи не могли б ви сказати мені, що знаєте про Чавданова?

Мені здалося, що я збагнув причину його тривоги, й постарався виглядати спокійним і впевненим. Навіть більше — я мав підстави радіти від ходу справ.

— Я знаю те, що — здається мені — знаєте й ви, містер Кларк. Він давно утік з Болгарії, спочатку працював на англійців, потім на західних німців. Мене особисто ніколи не полишало враження, що людина, яка так легко може міняти своїх політичних друзів, напевно, зв'язана з болгарами. Кепсько лише, що це відчуття я не можу довести переконливими аргументами. Розмови такого плану я не раз чув серед болгарських емігрантів.

— А чому ви досі не поділилися зі мною вашими підозрами?

— Бо мені бракує аргументів, щоб підкріпити їх, і, коли я помилюсь, може вийти наклеп, а крім того, — оце ми вперше говоримо про Чавданова.

Він помовчав й урочисто проказав:

— Тепер ви маєте аргументи для підтвердження ваших підозр.

— Як вас розуміти?

— Цієї ночі Чавданов виїхав до Болгарії…

— Виїхав?! Може, ваші відомості…

— Тодоринов, хіба ви досі не зауважили, що коли я щось стверджую, то лише на підставі точних відомостей? Саме так, виїхав. Учора по обіді він навантажив дещо з меблів у вагон, записаний на інше ім'я, і вночі зник разом з дружиною й сином. Уже проминув прикордонний пункт. Чи не допомогли б ви мені зрозуміти, що це все означає?

— Коли так…

— Що це за «коли»! — нервово заперечив він, різко повернувшись до мене. — Вибачте, я збуджений, і тому мій тон… Прошу, продовжуйте.

— Кажу «коли», бо, попри дотеперішні підозріння, ваше повідомлення для мене — як грім з ясного неба. Ця втеча може мати тільки одне пояснення: страх перед викриттям, бажання випередити наші дії.

Мені здалося, що він, хоч і чекав такої відповіді, хотів почути якесь інше пояснення, не таке категоричне, немов безапеляційний присуд, що допускало б інше тлумачення. Кларк стояв за своїм письмовим столом і похитувався всім тілом. Він дуже довго мовчав, і я, подумавши, що мені слід вийти, злегка кахикнув. Кларк обернувся до мене.

— Ви казали, що в неділю збираєтесь до моря?

— Так.

— Чи можу я попросити відкласти поїздку на кілька днів?

— Звичайно, якщо ви гадаєте, що це потрібно.

— Ні, просто прошу вас у суботу по обіді виїхати разом у Гарміш. Разом з Мері зробіть таку радість таткові Кларку. Мені хочеться на два-три дні залишити службу, але мати поряд близьких людей, щоб нікого було боятись і чути дружнє слово.

— Я готовий, але слід було б попередити Мері.

— Не турбуйтесь, я вже говорив із нею.

— Тоді все гаразд.

Виходячи з його кабінету, я думав, що справді все гаразд — один з головних пунктів нашого з Насо плану успішно здійснено.

Не знаю, якими були останні розмови мого тезка з Чавдановим. Можливо, все йшло нормально а може, справа дійшла до погроз, важливо тільки, що вся родина зараз уже в Болгарії.

Цей несподіваний від'їзд міг мати тільки одне пояснення: від самого початку чи згодом — це, зрештою, не мало вирішального значення — Чавданов працював на болгарську розвідку, він передав інформацію про фінансування Центральним розвідувальним управлінням товариства «Схід — Захід» і студентських організацій. І, близько зв'язаний з Кларком, передав, мабуть, не тільки цю інформацію. Останнім часом почав розуміти, що навколо нього затягується зашморг і, щоб уникнути викриття й арешту американцями, визнав за краще покласти край своїй кар'єрі на чужині.

Інакше кажучи, Кларкові стало ясно, хто виносив секретну інформацію з його бюро — не Тодоринов, а Чавданов, і якщо його страх перед іноземними агентами не зник цілком, то принаймні вже не був таким, як протягом останніх тижнів. Стало зрозуміло, чому провалилась історія з болгарським «відповідальним працівником», що збирався осісти в Арені, хто передав і іншу інформацію.

Перша фортеця впала тої ночі, коли я прокинувся в ліжку Дейвіс.

Із зникненням болгарського «втікача» й раптовим від'їздом Чавданова впала й друга. Навіть якщо Чавданов не зробить жодних заяв про дотеперішнє життя, навіть якщо присягатиметься людям Кларка, що не зраджував його, ніхто вже не віритиме йому, і сумнів, а точніше, упевненість, що він служив комуністам, супроводжуватиме його до смерті.

Я сказав — мені здалося, що впала й друга фортеця, — бо ще боюся бути категоричним.

Гарміш й Абзеє — гірські курорти, де відпочиває переважно інтелігенція. У підніжжі Альп серед соснових лісів розкидані одно-, дво- і триповерхові котеджі, і більшість приїжджих воліє жити в них, а не в галасливих містечках. Ми з Мері найняли кімнату в одному такому будиночку, а коли через кілька годин з'явився Кларк, він наполіг, щоб ми перебралися на Цугшпіц, де, переконував він, будемо, як за воротами святого Петра. Справді, коли дивитися знизу, хмарки над верховиною нагадували німб над головою святого.

Реклама стверджує, що туди веде одна з найдовших у світі канатних доріг. У кабіну набивається до двадцяти душ, плече до плеча, спина до спини. Ми з Мері спостерігали, як кабіна повзе майже вертикально вгору, прослизуючи на десять-двадцять метрів над голими іклами скель.

Увесь цей час Кларк рахував унизу озера чи протилежні вершини, курортні містечка й пояснював, що й до чого — справжній тобі балакучий альпініст, щасливий, що зумів витягнути в гори дві канцелярські душі. Дейвіс ахкала, навіть сплескувала руками. І я теж вдавав, що захоплений видовищем, але мене не полишало відчуття, що стерегтись лисиці треба саме тоді, коли вона видається найлагіднішою.

Може, мої підозріння й марні, але що ж удієш, коли все моє життя над