Сергій Вікторович Мирний - Чорнобильська комедія

СЕРГІЙ (щасливо): Як я раніш до цього не додумався! Кілька крапель! І все! Як же я не здогадався!

У прозоре скло кювети вливається розчин… Клацає великий чорний «дзьоб»-перемикач на панелі приладу — в положення «РОБОТА»… Піднімаються стрілки вимірювальних приладів… Перо самописця — починає виписувати плавну лінію, схожу на музикальну гаму…

Сергій вправно виконує операції, рухається між колбою, приладом, самописцем, і ритми рухів — юнака, стрілок приладів, пера самописця — зливаються з ритмом музики, що лине з обшарпаного радіоприймача на письмовому столі… Хіт 1986 року — You can win if you want!

Юнак починає танцювати. Незвичні, граційні, повні сили й гармонії рухи — серед гармонії організованої, підвладної матерії, якою він керує в ході свого (нарешті!) вдалого експерименту…

А тим часом Елмс в кафе зустрічається з Оксаною. Виявивши неабиякі журналістські здібності, він таки розшукав її. І вона погодилась побачитись — а чому б і ні? Хіба що, в неї хтось є?

Сергій працює.

Налагоджений ритм роботи: перо самописця виписує одну гармонійну лінію за іншою, як музикальні гами, — і він ще не знає, в яку симфонію цей його опус-експеримент виллється, він тільки передчуває — і це хвилює, пронизує, наповнює — силою, смаком життя… Додає краплі — за склом на мить виника яскравий колір соковитого, стиглого кавуна, — ще один розчин з гами, де кожен наступний — ледь-ледь, «на крапельку» (буквально), на йоту (ноту!) — відмінний від іншого… Зовсім не думає, що нового, важливого дізнається він про всесвіт за склом колби, — потім, пізніш, коли зведе всі дані — криві самописця, склади розчинів, параметри приладу — як партії окремих інструментів — в одну партитуру, а ЇЇ — в одну пронизливо-ясну діаграму, в красиву статтю, корисний винахід — в розуміння чогось, чого до нього ще ніхто не знав… І це передчуття все ближчого досягнення, гармонії, злету — і є найвища гармонія, досягнення, злет — акорд тіла, духу, світу, — заради якого і живеш… Сергій — працює.. Танцює…

Елмс, захопившись розмовою (необережно?., а може, й зовсім невипадково…), кладе свою руку на згин Оксаниного ліктя…

…У нього драглисті, як у гекона, пальці-присоски…

Мить — і Оксана пружно, звільнено крокує сама тротуаром.

Сергій стрімко виходить з лабораторії. Стикається з лаборантом у білому халаті.

ЛАБОРАНТ (витріщається): Ти знову живи..? (ковтає, видавлює) Як… здоров ’я?

СЕРГІЙ (на ходу): Мерсі! Експеримент продовжується!

Сергій розгонисто, пружно, вільно крокує містом. Скрізь — великі афіші: «Сьогодні — КАРНАВАЛ!».

Величезний майдан нічного міста вщерть заповнений людьми. КАРНАВАЛ! — усі в масках… Тобто — В РЕСПІРАТОРАХ!!! Зелені армійські, і білі «пелюстки», і… білі в горошок! Рожеві! Різнокольорові! Смугасті! З рюшами й оборочками… З мереживом… Строгі чорні, і з грайливою бахромою, і з нашитими кишеньками, з вишивкою… Самі лише респіратори, респіратори, респіратори… Втім, ні! Іще — захисні окуляри, захисні каптури, захисні плащі, захисні куртки — і з армійських плащів, і саморобні, за викрійками підручників цивільної оборони, і від найзнаменитіших дизайнерів, і… і… Просто неймовірно!

Сергій — обличчя відкрите, у футболці, джинсах і кросівках — врізається в цю «надзахищену» юрбу.

З протилежного боку входить в неї Оксана: теж відкрите обличчя, легке просте плаття.

Рухаються у цій карнавально-респіраторній юрбі. Люди перед ними розступаються, як під дією ще невідомого випромінювання — щось є таке в людях, що подолали свої Чорнобилі… Здивовані, знімають люди з себе респіратори, дивляться вслід… Знімають захисні комплекти… Чомусь кажуть «Спасибі»…

В лікарні, у малюсінькому кабінетику лікаря — тісному, заставленому — холостяцький затишок. Втомлений за день лікар печально починає вибирати кольори тесту Люшера. Записує цифри, дивиться в книжечку розшифровок… «Урозпачі і більше жити так не може.»

На велетенській карнавальній площі — Оксана й Сергій рухаються зустрічними курсами, зближаючись і лишаючи по собі — там, де люди розступились — смуги вільного простору… І розминаються! Проходять в кількох метрах!

Але чисті «кільватерні сліди» за ними змикаються — і, повернувши голови у цей новий вільний простір, — вони нарешті бачать одне одного. І — завмирають — на мить. І роблять крок назустріч. Іще, і ще один…

Оксана, як горлиця, б’ється о груди Сергія, — і він загортає її в свої плечі… Здається, площа повністю порожня — тільки ці двоє, що злились зараз в одне…

Голосний шум:

— БА-БАХ!

Злиті в одне ціле Сергій і Оксана висвічуються — єдина невагома, легка, святкова оболонка…

РАДІСНИЙ КРИК ЮРБИ: