Сергій Вікторович Мирний - Чорнобильська комедія

СЕРГІЙ: Викресліть з огірків, (відновлює свій рух вперед)

ТАМАРА ІГОРІВНА (дивиться вслід, сичить): Чорнобилем прикривається!

Сергій відкриває двері своєї лабораторії.

Поруч з дверей канцелярії виходить Люба.

СЕРГІЙ: Привіт. Любо.

ЛЮБА: Е-е… (ковтає) О-о… (ковтає) A-а… Я-а… (трясучись, задкує назад в двері)

Сергій ступає слідом за нею в двері канцелярії.

Люба затискається якнайдалі — у куток за сейфом.

СЕРГІЙ: Прийміть мої співчуття.

ЛЮБА (очі вирячені): A-а… й-a… я… а-а… ми… думали… (бере довгу лінійку і, лякливо трясучись, намагаючись видати це за жартівливе кокетство — тицяє лінійкою в груди Сергія; лінійка вигинається дугою)

СЕРГІЙ: Я живий, (лінійка лускає, ламаючись) Навіть довідка є.

ЛЮБА: Ти… е-е… не-е… Казали, ти… е-е…

СЕРГІЙ: Хронічний покійник?

ЛЮБА: Нє-е… ну да-а… ти якось хронічно… е-е… Начебто…

СЕРГІЙ (піднімає уламки лінійки): Хронічно живий? Кажуть, з часом це само проходить.

ЛЮБА: А, згадала… (ще тремтячи, дістає з сейфа конверт)

Сергій, здивувавшись, бере… Люба одразу відсмикує руку.

СЕРГІЙ: Це іще що?

ЛЮБА: Та… Відтіля ж… Ти просив…

СЕРГІЙ (дивиться на конверт): A-а, «закладна»! З рідної військової частини! А я й забув! А мене пам’ятають! Ось що таке «вічна пам’ять героям»…

ЛЮБА (вражено): Та там подя… Тобто я не розкривала, звичайно… (густо червоніє)

СЕРГІЙ (не слухає, урочисто): Люба! Ти справжній друг! (робить крок — поцілувати її в щічку…)

Перелякана Люба втискується в куток, зслизає в самий його низ, на кошик для сміття… який під нею з тріском ламається.

СЕРГІЙ: Ну, тоді іншим разом! (посилає Любі в куток повітряний цілунок і виходить)

Люба — вмить, як пружина, — до телефонного апарата. ЛЮБА: Слухай, вже другий раз… Ні радіація ні медицина… Так, хронічно! ЖИВИЙ!

Сергій заходить з листом до лабораторії.

Дивиться в куток, де відро для сміття. Викине?

Поглядає на стіни… Повісить?

Сергій бере з полиці сірники, чиркає — і недбало, так і не відкривши, кидає конверт з підпаленим кутком — у витяжну шафу, на керамічну підставку. Клацає вимикачем тяги, її мотор з виском набирає оберти, починає гудіти рівно. Полум’я розгоряється.

Сергій ходить поряд, збираючи все необхідне для експерименту, і відблиски полум’я грають на його веселому обличчі. Клацає тумблерами приладу, схожого на шафу…

Конверт почорнів, зібгався, згорів увесь, — в кільці полум’я догоряє папірчина листа… Останніми на ній чорніють, щезають слова «…оголошена подяка. Командир в/ч… Начальник штабу…»

Музей Радянської Армії. Під стелею зали — напис:

Уся стіна нижче — вщерть вкрита фото, документами… Якесь перенасичене місиво невиразної інформаційної тирси! Марна спроба відобразити Чорнобиль «числом», кількістю — а не розумінням…

В око впадає «казенне» фото з особової справи Сергія.

Поруч, під склом — невеликий аркуш, вирваний з блокнота:

Командиру в/ч 45797 РОЗПИСКА

Я, л-т Швайко, 15.08.86. поїхав

у розвідку за маршрутом

«Кільце навколо АЕС» <кілька букв

не видно з-за блиску> овільно.

Лейтенант /Підпис/ Швайко

16.08.86.

На хімічному лабораторному столі — колба з прозорим розчином «№ 1», вона припала пилом. Сергій рішуче стирає з неї пилюгу, додає кілька крапель прозорого розчину зі скляної трубочки-піпетки, і… У колбі кілька секунд — поки, змішуючись, реагують дві рідини — висить яскраво-червона «хмара»… За кольором — точнісінько як м’якоть кавуна!