Люко Дашвар - Покров

Біджо? Нащо Аніта при мені по Феді плачеться? Вам так легше?! Тоді плачтеся одне одному, а я — пас! Мені вистачило тих півроку, коли я думала про тебе і не знала, де ти є!

— Обставини…

— Мовчи! Ані слова більше! Я втомилася! Поїду, не повернуся! У Фінляндію! І своїх заберу! Щоби нікого тут не лишилося! Прощавай, братику!

Отямилася тільки на вулиці. Бігла Рибальським островом до Гаванського мосту, захлиналася від сліз, усе повторювала по-дитячому ображено: «Я втомилася, втомилася…»

От і все! Розібралися! Других рік не буває, то кльова група така…

На зустріч в ін’юрколегію за тиждень Мар’яна Озерова прийшла врівноваженою, як добре налаштовані терези. Ніяких коливань. Усе рухається в правильному напрямку. Дай Бог, справу по Полі закривають зусиллями адвокатів, яких винайняв Пітер, і при здоровому глузді слідчих. З Дорошівки теж приходять добрі звістки. Татові краще, вже пробує підвестися, а то — фантастика! Мати не змінилася і не зміниться ніколи: пиляє всіх підряд, але без злоби, як турботлива мамка. Бабця Ната на те рукою махнула, тільки сміється в слухавку, як Мар’яні телефонує:

— Квітко моя, шкода, ти не бачила, як Аїда намагалася навчити Туза дім охороняти. Обісцяв доню мою і сховався під будкою. А вона ж тільки нові джинси вдягла. Ото вже крику було.

— Узяли собаку?

— Цуценя. А чого чекати? Щоби знову якесь прибабахкане припхалося?

Хотинський теж не турбував — як крізь землю провалився. Більше не з’являвся несподівано перед Мар’яною, не лякав телефонними дзвінками, хоча попервах боялася, що одного красного дня у двері постукають: «Тут Озерови? На вас заява про завдання тяжких тілесних пошкоджень від громадянина Хотинського». Навіть просила бабцю, щоби та якось до Кривошиїхи підійшла й попитала про здоров’я збитого льотчика.

— Кривошиїха сказала: забудьте! І він про вас забуде, — доповідала баба Ната.

— Добре би… — сподівалася.

Усе котилося собі добре — прямо до дверей ін’юрколегії, де на Мар’яну чекав джек-пот. У визначений час перед офісом її зустрів вірний Пітер. «От Пітер… — промайнуло. — Ідеальний мужчина. Дарма я з ним надто капризую!»

Усміхнулася привітно:

— Тільки на мене чекають?

— Так, Мар’яно. Ярослав Раєвський уже тут, — відповів Пітер полегшено, наче камінь із серця прибрав. — Знайшли, уявляєш!

Ярко разом із ще кількома чоловіками сидів за великим столом для нарад, вдумливо читав послання Перпетуї, яке чоловіки тут же коментували. Побачив Мар’яну, усміхнувся сумно. Вона брови звела, по-хазяйськи всілася навпроти: можемо починати? Та погляд застиг на Ярковому животі — ґудзик на сорочці розстібнувся, привідкрив голе тіло. Трохи вище пупка на животі Ярка Мар’яна побачила круглий, як п’ятак, темний рубець.

— Когось чекаємо? — повторила напружено.

Представники «Банку Монреаля» прибули за хвилину з наступними розпорядженнями Перпетуї щодо спадку.

— То триватиме безкінечно, — прошепотіла Мар’яна.

— Ні, - завірив Пітер, який завжди сидів поряд, наче охороняв. — Сьогодні поставимо крапку.

Мар’яна забула про Ярка. Зацікавлено стежила за канадцями — з німецькою прискіпливістю й ретельністю повторювали процедуру ідентифікації другого конверта: мовляв, оригінальний, справжній і непідробний, містить саме ті відомості, які лишила розпорядниця спадку.

— Оскільки зі змістом листа в присутності свідків мають ознайомитися обоє спадкоємців, пропоную одразу читати його вголос, — сказав Стороженко, глянув на Мар’яну. — Чи, може, у вас, пані Озерова, є інша думка?

— Ні, читайте.

Стороженко розгорнув цупкий аркуш.

— А… Тут уже коротше і, здається, по суті, - пробурмотів. Почав читати.

Нащадкам роду Яреми Петріва Дороша по лінії сина його Валеріана й нащадкам роду Яреми Петріва Дороша по лінії його сина Гната. З повагою схиляю голову перед терпінням і сумлінням вашим, які допомогли вам прийняти правду про гріх і страшне прокляття, що важким тягарем лягло на рід пана Яреми. Одними думками керуюся я, залишаючи для вас спадкові розпорядження, бажанням допомогти подолати прокляття, накладене до сьомого коліна, палкими благаннями продовжити шляхетний рід Дорошів.

Задля цієї святої мети наказую:

1. Поділити спадок на дві рівні частини: одну — для нащадків по лінії Валеріана, другу — для нащадків по лінії Гната. Так само слід вчинити з відсотками. Якщо ж нащадків по лінії декілька, слід добросовісно без заздрощів розділити спадок рівними частинами серед усіх нащадків лінії, так само вчинити з відсотками.

2. Подальші розпорядження мої, що розписані для однієї лінії, є дійсними і для другої лінії, які не мають злитися в одну, позбавивши рід розростання і процвітання. Якщо ж такий гріх стався, наказую спадок мій передати монастирям Чернігівської губернії задля смиренних молитов во спасіння грішників.

3. Якщо ж кожна лінія зберегла чистоту і благість, то прошу про таке:

Нащадок однієї лінії має підтвердити, що протягом найближчого року створить сім’ю за всіма правилами обряду християнського вінчання, щоби мати змогу зачати дітей не в гріху. Згода та після обряду вінчання дає нащадкові 1/5 частину спадку. Ще 4/5 частини спадку нащадок отримає після того, як похрестить своє новонароджене дитя, незважаючи на те, скільки часу й трудів доведеться витратити, аби зачати нове життя. У цьому випадку відсотки слід віддати йому за рік після хрещення дитини.

4. Якщо ж хтось із нащадків у сьомому коліні вже має хрещену законну дитину, то молюся за нього й прошу без застережень віддати йому одразу належну йому частину спадку, залишаючи інші частини для тих, хто ще трудиться, щоби посеред чужих людей загорілася свічечка нового життя роду Дорошевого.

5. Якщо ж для когось із нащадків по будь-якій лінії мої смиренні прохання здадуться суворою і несправедливою вимогою, прошу вибачитися перед ним, бо має право не погоджуватися з благаннями грішниці, та зрозуміти: тільки заради продовження роду Дорошевого ці труди.

Перпетуя Маркова Дорош

Монреаль. 1881 рік

Стороженко відклав аркуш, зняв окуляри, глянув на присутніх.

— Якщо не звертати уваги на маячню про прокляття, документ цілком зрозумілий і недвозначний. З ним буде легко працювати, — сказав спокійний співробітник ін’юрколегії.

— Якби не «маячня про прокляття», ми би взагалі зараз не говорили про спадок, його би просто не було, — зауважив Стороженко. Глянув на Мар’яну, Ярка. — Вам усе зрозуміло?

— Я би хотіла почути роз’яснення від вас… Більш простими словами, без усіх цих «благань», «молитов», — відповіла Мар’яна. Зиркнула на Ярка. Мовчав. Дивився на Мар’яну і мовчав. «До біса!» — очі відвела, повернулася до Стороженка.

Той підвівся. Ходив кабінетом, пояснював:

— Перше! Пані Озерова і пан Раєвський не мають права укладати поміж собою шлюб і народжувати дітей, якщо не хочуть, щоби в монастирях Чернігівської… «губернії» монахи років сто раділи спадку Перпетуї.

— Нащо нам інцест?! З цим усе зрозуміло, — погордливо, як Аїда, смикнула плечиком Мар’яна. — Прошу, далі.

— А далі вам пощастило,