Сергій Фішер - Секрети будиночка номер 5, Сергій Фішер

Я кивнула, відчуваючи певне полегшення.

– Розкажи мені, як ти дізналася про стосунки між Кевіном Бруксом і Софією Рейс, – попросила детектив.

Я глибоко вдихнула і почала розповідати – про те, як познайомилася з Софією в таборі, як вона довірилася мені, як поступово розкрила деталі своїх стосунків з Кевіном. Я була чесною щодо своїх початкових мотивів – бажання знайти щось проти Емми. Але також пояснила, що не публікувала найінтимніші деталі про Софію.

– І ти ніколи не бачила листа від адвоката щодо попереднього інциденту? – запитала детектив.

– Ні, – твердо відповіла я. – Вперше побачила його сьогодні вранці, як і всі.

– А запис розмови між Еммою та Софією?

– Теж ні, – похитала я головою. – У мене були деякі записи їхніх розмов, але не цей конкретний.

Детектив кивнула, роблячи нотатки:

– Хто, на твою думку, міг опублікувати ці матеріали?

Я завагалася. Моя перша думка була про Софію, але щось мені підказувало, що це не так просто.

– Не знаю напевно. Софія мала доступ до записів розмов. Але щодо листа адвоката... не уявляю, хто міг його отримати.

– Розумію, – детектив зробила паузу. – Ліно, ти згадувала, що Емма Кларксон знущалася з тебе та інших дітей. Можеш навести конкретні приклади?

Я розповіла про її коментарі щодо мого одягу, про глузування над тим, що я працюю в кав'ярні, про соціальну ієрархію, яку вона створила в таборі.

– І ти вважаєш, що її роль у ситуації з Кевіном і Софією була активною? Не просто "знала і мовчала"?

– Так, – впевнено відповіла я. – Сьогоднішній запис це підтверджує. Вона активно підштовхувала Софію, переконувала її, що це "честь". І, судячи з повідомлень, вона не лише знала про минулий інцидент, а й допомагала приховати його.

Детектив кивнула:

– Дякую за відвертість, Ліно. Останнє питання – ти будеш готова дати офіційні свідчення, якщо справа дійде до суду?

Я поглянула на директора Алдена, який ледь помітно кивнув.

– Так, – відповіла я. – Я хочу, щоб правда вийшла назовні. Повністю.

Коли інтерв'ю закінчилося, я вийшла з кабінету на тремтячих ногах. У коридорі на мене чекали мої батьки, їхні обличчя відображали суміш тривоги та гордості.

– Ліно, – мама обійняла мене. – Все гаразд?

– Так, – я притулилася до неї, раптом відчуваючи себе маленькою дівчинкою. – Просто... виснажена.

– Я говорив з детективом, – сказав батько. – Вона вважає, що ти дуже допомогла слідству.

– Справді? – я не очікувала цього.

– Так, – кивнув він. – І директор Алден сказав, що пишається тобою. Як і ми.

Я не знала, чи заслуговую на їхню гордість. Все, що я зробила, почалося як особиста помста. Але десь по дорозі воно перетворилося на щось більше – на викриття справжнього зла, системи приховування, яка дозволяла дорослому чоловікові використовувати молодих дівчат.

Пізніше того дня, повертаючись додому з батьками, я отримала два повідомлення майже одночасно.

Перше було від Джейсона: "Ти в порядку? Дзвони, коли зможеш. P.S. Софія також пішла додому з батьками. Емма залишилася в школі з адвокатами до кінця дня."

Друге – з невідомого номера: "Ліно, ти не знаєш мене, але я знаю тебе. І я знаю, через що ти зараз проходиш. Я була "минулим випадком", про який йшлося в листі адвоката. Кевін і Емма. Історія повторюється. Я дуже довго мовчала. Але тепер, завдяки тобі і Софії, більше не буду. Дякую."

Я дивилася на повідомлення, відчуваючи, як по спині пробігає холодок. Ще одна дівчина. Ще одна жертва. І вона вийшла на зв'язок.

Хто б не опублікував ті матеріали сьогодні вранці – Софія чи хтось інший – вони запустили ланцюгову реакцію, яка виходила далеко за межі шкільної драми або особистої помсти. Це стало питанням справедливості для всіх, хто постраждав від дій Кевіна Брукса та тих, хто його захищав.

І я раптом зрозуміла, що правда, якою б болючою вона не була, скільки б проблем не створювала в короткостроковій перспективі, була єдиним шляхом до зцілення. Для Софії. Для тієї невідомої дівчини. І, можливо, навіть для Емми – якщо вона нарешті зрозуміє масштаб своїх дій.

А щодо мене... я все ще не знала, чи можу пробачити собі свої маніпуляції. Але принаймні я могла дивитися у дзеркало і знати, що в кінцевому рахунку зробила правильний вибір.

Кінець