Сергій Фішер - Секрети будиночка номер 5, Сергій Фішер

Вона кивнула, ніби я підтвердила те, що вона вже знала:

– Я пам'ятаю, що сказала тобі колись, в останній день табору. Про те, що не знаю, хто я тепер. Це ще більш правдиво сьогодні.

З цими словами вона розвернулася і пішла геть, залишивши мене здивовано дивитися їй вслід. Емма Кларксон, яку я знала – холодна, розрахункова, зверхня – здавалося, остаточно зникла. На її місці була дівчина, яка вперше в житті опинилася дійсно сама, без захисту грошей та соціального статусу.

Решта дня пройшла як у тумані. Перед обідом вийшов спеціальний випуск шкільної газети з моїм інтервʼю, але, дивним чином, воно здавалося майже незначним порівняно з вибухом в соціальних мережах. Моє зізнання у маніпуляціях Софією бліднуло перед доказами систематичного приховування злочинів Кевіна з боку сімʼї Кларксонів.

На великій перерві територія школи наповнилася дорослими – журналістами, що чекали біля входу, обуреними батьками, що вимагали пояснень від адміністрації, навіть кількома поліцейськими машинами.

– Це божевілля, – пробурмотіла Алекс, коли ми спостерігали за цим з вікна кафетерію. – Це вже не просто шкільна драма. Це повноцінний скандал.

– Але чому тут? – запитала я. – Більшість подій відбувалася в таборі або в попередні роки.

– Бо всі ключові фігури зараз тут, – пояснив Джейсон, який сидів з нами. – Ти, Емма, Софія. Плюс, місцеві журналісти вже писали про ситуацію, завдяки зусиллям Річарда Кларксона дискредитувати тебе. Він фактично сам привернув увагу до історії.

– Іронія, – зауважила Алекс. – Він намагався контролювати наратив, а натомість втратив контроль повністю.

– Хтось бачив Софію? – запитала я, розглядаючи кафетерій.

– Її викликали до офісу директора, – відповів Джейсон. – Разом з батьками. Поліція хоче взяти офіційні свідчення.

– А Емма?

– Теж там, – кивнув він. – З адвокатами. Без батька, наскільки я знаю.

Я замислилася над цим – Річард Кларксон, завжди такий захисний щодо своєї доньки, зараз не був поруч у момент її найбільшої кризи. Це здавалося дивним... якщо тільки він не мав більш серйозних проблем, ніж її репутація в школі.

– Ліно Мортон? – незнайомий голос перервав мої думки.

Я обернулася і побачила жінку в строгому костюмі, яка виглядала занадто офіційно для шкільного кафетерію.

– Так?

– Я детектив Гарсія, – вона показала значок. – Мені потрібно поговорити з вами щодо ситуації з Кевіном Бруксом та Софією Рейс.

– Зараз? – я відчула, як серце прискорюється.

– Так, будь ласка, – вона кивнула в бік виходу. – В більш приватному місці.

Я кинула панічний погляд на Джейсона, який ледь помітно кивнув, ніби кажучи "усе буде добре".

– Можу я взяти когось дорослого з собою? – запитала я, згадавши поради, які колись читала. – Я неповнолітня.

– Звісно, – погодилася детектив. – Ваші батьки вже повідомлені і їдуть до школи. Але якщо хочете, можемо почекати на вчителя або шкільного консультанта.

– Я б хотіла, щоб директор Алден був присутній, – сказала я, думаючи про батька Джейсона. – Він був директором табору, коли все це відбувалося.

– Зрозуміло, – кивнула детектив. – Ходімо, він якраз в офісі директора школи.

Коли я вставала, Алекс схопила мене за руку:

– Будь обережна, – прошепотіла вона. – І нічого не підписуй без адвоката!

Детектив супроводжувала мене коридорами, які раптом здалися чужими і загрозливими. Біля офісу директора зібрався невеликий натовп – кілька вчителів, консультант, ще кілька офіцерів поліції. І серед них я побачила знайому постать – батька Джейсона, директора Алдена.

– Ліно, – він швидко підійшов до мене. – Ти в порядку?

– Так, – кивнула я, відчуваючи полегшення від його присутності. – Детектив Гарсія хоче поговорити зі мною.

– Я знаю, – він подивився на жінку. – Я залишуся з нею під час розмови.

– Звісно, містере Алден, – погодилася детектив. – Ходімо до кабінету директора.

Коли ми увійшли до кабінету, я побачила, що він вже зайнятий – там сиділа Софія з батьками, явно після розмови з поліцією. Вона подивилася на мене з виразом, який я не змогла розшифрувати – щось між вибаченням і рішучістю.

– Ми закінчили, міс Рейс? – запитала детектив.

– Так, – відповіла Софія, підводячись. Коли вона проходила повз мене, то тихо прошепотіла: – Я сказала тільки правду. Сподіваюся, ти також.

Не знаю, чому, але її слова змусили мене напружитися ще більше.

Коли Софія та її батьки вийшли, детектив вказала мені на стілець:

– Сідайте, міс Мортон. У нас багато питань.

Я сіла, відчуваючи, як долоні стають вологими від нервозності. Директор Алден сів поруч, його присутність додавала мені впевненості.

– Для запису, – почала детектив, вмикаючи диктофон, – сьогодні 28 серпня, розмова з Ліною Мортон, 17 років, у присутності Роберта Алдена. Ліно, я хочу, щоб ти знала – ти не підозрювана. Ми розслідуємо дії Кевіна Брукса та потенційну роль Емми Кларксон у приховуванні його поведінки.