Вікторія Вецька - Зваблива ненависть , Вікторія Вецька

Коханий тримав мене в обіймах, і його поцілунок був м’яким, але глибоким, наче все, що ми пережили разом, знайшло своє місце в цьому одному моменті. Я відчула, як він обережно відсторонився, але його руки все ще залишалися на моїх плечах, немов не бажаючи відпускати мене.

В очах у нас обох було відображення одного й того ж почуття — щастя, якого ми не могли й не прагнули пояснити словами. Ми просто відчували, що це правильне рішення. Я дивилася на каблучку на своєму пальці і відчула, як вона, мов символ, стала частиною нашого кохання. Ще зовсім недавно я не могла й уявити себе в такій ролі, а тепер ці моменти здавалися безцінними.

Друзі підійшли до нас, і їхні усмішки розцвіли на обличчях. Хтось тихо засміявся, хтось мовчав, але всі вони були частиною цього особливого моменту.

— Ви це зробили, — сказав Михайло, усміхаючись. — Це було дуже красиво.

Я подивилася на Тимура, і він, знову зустрівши мій погляд, усміхнувся так, як тільки міг — з легким сміхом у голосі і радістю в очах. І цей момент, як ніщо інше, показав, що ми готові разом зустрічати все, що принесе нам життя.

І на останок фото, як виглядала та сама каблучка. Зображення створено за допомогою ШІ.