Вікторія Вецька - Зваблива ненависть , Вікторія Вецька

Три роки по тому

Тимур

Сьогодні ми всі дружною компанією святкували моє тридцятиріччя. І хоча я ще той молодий і перспективний хлопець, цифра «30» насправді змусила мене задуматися.

Тіна, звісно, говорила, що це просто цифра, а я, знаючи її, вирішив не сперечатися. Але, як не крути, коли друзі почали жартувати про «старість», то зрозумів: час летить швидко.

Я дивився на Тіну, яка стояла поруч тримаючи на руках Квітославу усміхалася, і бачив в її очах ту саму впевненість і світло, яке привело мене сюди. Вона була і залишалася моїм найбільшим досягненням. Ми разом пройшли чимало, але кожен момент із нею — це як новий рівень щастя. Тіна — завжди була моєю надійною опорою і я зрозумів, що значить справжня сила в любові.

Квітослава, наша маленька принцеса, вже почала досліджувати цей світ. Їй лише два роки, але її шалений ентузіазм і невтомна енергія — це щось неймовірне. Я ледве встигав за цією маленькою бурею.

Тіна все ж вирішила віднести Квітославу до манежу, де вже весело бавилися Марійка — маленька принцеса Міши та Аліси, Дениско — пустотливий малюк Богдана і Мар’яни.

Саме завдяки другові ми й познайомились з ними, і з кожним днем ці дружні зустрічі стали ще більш незабутніми. А ще, завдяки Богдану, я зміг відкрити свій фітнес-центр. Тепер спорт для мене — джерело значно більшого прибутку, ніж раніше.

Ще я, як відповідальний чоловік і татусь, зав’язав із підпільними мотогонками. Але, скажу чесно, екстрим у мене в крові, тож іноді беру участь у легальних змаганнях. Адреналін має бути!

А з появою нашої маленької принцеси Тіна допомогла мені налагодити стосунки з мамою та сестрою. І хоча з мамою ми не настільки близькі, як хотілося б, але принаймні наше спілкування спокійне. А ось із сестрою — інша справа, вона в мене золото!

Щодо тещі... Ох, ця жінка точно заслуговувала на орден! Інколи здавалося, що вона свята: її турбота про нас просто неймовірна. А з тестем у нас такі стосунки, що він фактично замінив мені батька. Рідний же давно поїхав за кордон і, здавалося, забув, що у нього є син. Ну, то його справа. У мене тепер своя родина, і це — найголовніше.

Поки всі святкували, сміялися й весело теревенили, я стояв осторонь, спостерігаючи за цією гамірною, але такою рідною компанією. У дворі мого будинку панувала атмосфера тепла та затишку. Я перевів погляд на Тіну, яка нахилилася до Квітослави, і відчув, як усередині розливалося тихе щастя.

Раптом поряд з’явився Богдан. Він поплескав мене по плечу, як завжди, впевнено і дружньо, та запитав:

— Ну що, як там твій центр?

Я розвернувся до нього, не стримуючи усмішку.

— О, процвітає, дякую! — відказав я. — Клієнтів стає все більше, а тренування — ще динамічнішими. Чесно кажучи, не очікував, що все так швидко набере обертів. Виявляється, коли вкладаєш у справу душу, результат не змушує себе чекати.

Богдан кивнув, схрестивши руки на грудях.

— Це круто, Тимуре. Ти ж не просто заробляєш, а допомагаєш людям змінювати себе. Це набагато більше, ніж просто бізнес.

Я подивився на нього й ледь помітно хитнув головою.

— Без твоєї підтримки я б не впорався, — зізнався я.

Богдан усміхнувся, ніби не надаючи значення моїм словам, але я бачив, що йому приємно.

— Та годі тобі, — відмахнувся він. — Я завжди казав: якщо справа стосується спорту, я в грі. Тут важливі не тільки гроші, а й можливість змінювати чиєсь життя. А ти — яскравий доказ того, що справжня пристрасть може створити щось велике.

Його слова знайшли відгук у мені. Я зрозумів, що фітнес-центр — це не просто мій бізнес. Це місце, де я можу допомагати іншим ставати кращими, сильнішими, впевненішими. І, можливо, навіть трохи щасливішими.

Богдана покликала його дружина Мар’яна, яка стояла поряд з Сашулею та її чоловіком і Мішею, він, кивнувши мені, попрямував до неї. Я залишився стояти, дивлячись у всю цю метушню довкола. Ромчик з Софійкою бігали по двору, сміялися, гралися з м’ячиками, поки їхні батьки розмовляли та жартували між собою. Тут зібралися всі, хто став для мене важливим.

Я перевів погляд на Тіну. Вона стояла трохи осторонь, у тіні розлогого дерева, розмовляючи з Алісою. Її усмішка була такою теплою, що в мене аж серце стислося.

Рушив до неї, не кваплячись. Вловив уривок розмови, де Аліса захоплено розповідала про свою нову ідею для бізнесу.

— …але мені ще треба подумати над деталями, — казала вона.

— У тебе точно вийде, — підбадьорила її Тіна. — Тим паче Михайло тобі допоможе, а головне — віра в себе.

Я обійняв Тіну ззаду, притягнув ближче. Вона здригнулася від несподіванки, але, впізнавши мої руки, тихо розсміялася.

— Ти зовсім не змінився, — буркнула вона, грайливо штовхнувши мене ліктем.

— А навіщо змінювати те, що й так ідеально? — відповів я, нахиляючись, щоб тихо сказати їй на вухо: — Ти все ще найкраще, що сталося в моєму житті.

Вона повернула голову на бік дивлячись на мене боковим зором, її очі сяяли.

— Я знаю, — впевнено відповіла кохана, і я усміхнувся.

Аліса теж усміхнулася, і пішла перевірити, що там робить малеча. Я перевів погляд на подвір’я, на всіх, хто сьогодні зібрався тут. Кожен із них відіграв певну роль у моєму житті, кожен допоміг мені стати тим, ким я є. Але найбільше зробила вона — моя Тіна.