Світлана Литвиненко - Капкан кохання, Світлана Литвиненко

Розділ 41

  Літак приземлився на території Об’єднаних Арабських Еміратів. І зараз Леся разом із Борисом їхали на таксі вулицями Дубая — неймовірно красивого і найбільшого міста в Об’єднаних Арабських Еміратах, розташованого на узбережжі Перської затоки. Леся зачаровано вдивлялася у бокове вікно, розглядаючи архітектуру міста, яка справді вражала своїм видом. Усі навколишні будівлі були зведені в ультрасучасному стилі й були настільки високими, що здавалося, що вони торкаються неба.

- Це просто казково, наскільки все красиво, вишукано, дорого, — поділилася своїми враженнями дівчина з Борисом, який лише кивнув у відповідь.

  Згодом таксі зупинилося біля скляної багатоповерхової будівлі.

- Хмарочоси тут справді вражають, — Леся все ще перебувала в захопленому стані. — Боря, я так і не зрозуміла: Амір тут і живе, і працює?

- Живе і працює, — відповів Борис, розраховуючись із таксистом і беручи валізу Лесі до рук. — Спочатку я хотів відвезти тебе до нього додому. Але потім дізнався, що бос зараз в офісі, проводить нараду. Тому ми й приїхали сюди. Бос знає, що я вже в місті й чекає на мене, але він не знає, що ти поруч зі мною. Чесно скажу, я хвилююся.

- Боря, аби ти знав, як я хвилююся! Здається, моє серце ось-ось вискочить із грудей, і я навіть можу втратити свідомість. Я хвилююся через те, як він мене зустріне. Скажи, Боря, як я виглядаю? Напевно, жахливо, ще й після перельоту. Може, треба було спочатку поїхати до готелю? Привести себе до ладу, залишити там валізу, а вже потім їхати сюди… до нього…

- Леся, ти маєш чудовий вигляд. А раз ми вже тут, то зайдемо всередину й піднімемося на двадцятий поверх. Саме там знаходиться кабінет боса.

- Я йду за тобою. Але скажи, Боря, зізнайся: яку посаду обіймає Амір у цій… як я зрозуміла, нафтовій компанії? Напевно, він має добру репутацію. Боря, я прошу тебе, розкажи. Хочу знати заздалегідь.

  Вони зайшли до будівлі компанії й опинилися у просторому холі, де одразу відчувалася приємна прохолода від кондиціонерів. Бо надворі було нестерпно спекотно — температура сягала понад п’ятдесят градусів. Клімат у Дубаї надзвичайно жарким.

  У холі їх зустрів охоронець, який після короткої розмови з Борисом ввічливо вказав на ліфт.

- Боря, моє хвилювання з кожною хвилиною, з кожною миттю лише зростає. І ти ще уникаєш відповіді… Хоча, зрештою, це не має значення, ким працює тут Амір. Це просто нерви…

- Амір — власник цієї нафтової компанії, — нарешті зізнався Борис, коли вони вийшли з ліфта.

  Леся зупинилася, завмерши на місці. У коридорі вона побачила Аміра — він саме виходив із зали, тримаючи в руках папери, після щойно завершеної наради. Її вразили слова Бориса, але ще більше вразив сам Амір.

  Він виглядав неймовірно привабливо — доглянутий, впевнений у собі, вишуканий. Його зачіска й акуратно підстрижена щетина підкреслювали мужність, а біла сорочка вигідно контрастувала із засмаглою шкірою. Від нього віяло силою, харизмою, розумом. Сміливий, заможний чоловік, який полюбляє їздити верхи — справжній принц.

  Леся посміхнулася про себе, не зводячи з нього очей. Амір поки не помітив її, він був зосереджений, віддаючи якісь накази підлеглим. Вона ж стояла, відчуваючи, як щастя наповнює її до країв. Серце завмирало в очікуванні тієї миті, коли він нарешті її побачить.

  І ось закінчивши бесіду, Амір обернувся, щоб продовжити свій шлях коридором, і завмер на місці, коли побачив її. Ту, на яку так довго чекав. Ту, про яку постійно думав. Ту, про яку мріяв. Ту, яку кохав.

  Здавалося, серце ось-ось зупиниться. У горлі відразу пересохло, а дихання стало важким, ніби все повітря в приміщенні раптово зникло. Його руки ледь помітно тремтіли, а очі, зазвичай спокійні й упевнені, зараз світилися дивною сумішшю здивування, радості й страху – страху, що це може бути лише примара.

  Амір заплющив і знову розплющив очі, щоб переконатися, що перед ним стоїть саме вона. Найбажаніша. Рідна. Ніжна. Справжня.

  Переконавшись, що це не міраж, він рвучко рушив уперед. Леся, не стримуючи власних почуттів, також кинулася назустріч. І він теж почав бігти.

 Здавалося, коридор стає для них нескінченним, ніби час навмисне уповільнюється, даючи їм можливість насолодитися цією миттю.

  І ось він уже поруч. Її очі, сповнені хвилювання, дивилися прямо на нього, і Амір відчув, як тепла хвиля огортає його зсередини. Усі переживання, всі безсонні ночі, коли він думав про неї, всі ті дні, коли у натовпі шукав знайоме обличчя – усе це в одну мить вирвалося на волю.

  Світ навколо ніби розчинився.

  Вони бачили лише одне одного, не помічаючи, як із кабінетів вийшли працівники офісу, з цікавістю спостерігаючи за тим, що відбувається.

- Аміре, я кохаю тебе і хочу бути з тобою, — нарешті вимовила Леся. Її голос тремтів від хвилювання, хоча вона намагалася говорити чітко.

  Слова, які вона так довго носила в собі, нарешті вирвалися назовні. Кожна мить здавалася вічністю, кожен подих – неймовірним зусиллям. Її очі наповнилися слізьми, але це були сльози щастя, полегшення і трепетного хвилювання. Вона дивилася на Аміра, ловлячи кожну зміну в його виразі – як блищать його очі, як куточки його губ злегка здригнулися від почутих слів, яких він так чекав.

- Леся… Я теж кохаю тебе. Я так довго чекав на тебе... — його голос, зазвичай низький і впевнений, цього разу був хрипким і зворушеним.

  Амір і Леся дивилися одне на одного, ніби намагалися закарбувати цю мить у пам’яті назавжди. Усе навколо зникло — лише вони, їхні погляди, їхні серця, що билися в унісон. Вони ледь помітно усміхнулися, сяючи від щастя, і в цю секунду всі страхи й сумніви розчинилися між ними. Їхні душі говорили мовою, яку могли зрозуміти тільки вони.

- Ти навіть не уявляєш, як важко було без тебе, — пошепки мовив Амір. — Кожен мій ранок починався з думки про тебе, а кожна ніч завершувалася надією, що завтра я тебе побачу. Я мріяв про цей момент... і боявся, що він ніколи не настане...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍