Анна Потій - Академія Лідеван. Громова сила, Анна Потій

Феліція усміхнулася, бачачи, як спільна біда згуртувала старих ворогів. Попереду виднілася нова епоха — мирна, але щоб дійти до неї, треба перемогти Повелителів.

Архімагеса Тіррена підійшла до розлому настільки близько, наскільки дозволяла темна енергія, що клубилася довкола нього. У тронному залі було похмуро: вікна були завішані щільними шторами, які майже не пропускали світло всередину. Горіли тільки свічки та магічні світильники, їхнє тьмяне жовте світло створювало зловісну атмосферу.

Архімагеса Тіррена розпочала створення порталу, креслячи на підлозі палацу магічні руни. Кетта Віралані з цікавістю спостерігала за нею, адже вона раніше не бачила, як створюють портали у потойбіччя. Накресливши руни, архімагеса запалила свічки і піднялася. Вона стукнула посохом об підлогу і почала вимовляти заклинання. Повітря сповнилося тихим, зловісним гулом. Стародавнє заклинання луною розносилося по залі, змушуючи стіни тремтіти. З кожним її словом руни все сильніше світилися. У лівій руці архімагеси виникла магічна куля, яка пульсувала, збільшуючись і стискаючись у такт її диханню. Закінчивши вимовляти заклинання, вона кинула кулю в центр порталу і в ту ж мить підлога розкололася, відкриваючи прохід до Обителі неупокоєнних.

— Що ж, прошу всіх охочих! — архімагеса Тіррена посміхнулася.

Сетірами з Сатіровими пішли першими, слідом за ними вирушили кілька бойових магів Імператора, інші ж залишилися зверху, щоб стримати темряву, якщо Повелителі переможуть і вирвуться назовні. Феліція вже зібралася зробити крок разом з Фірніетом, коли перед нею в портал застрибнула Кетта Віралані, скориставшись тим, що архімагеса Тіррена зі своїм онуком розмовляли з Тагоном Пеллом.

— Кетто, стій! — Фірніет спробував їй завадити, але його рука зловила лише повітря.

Дем Лютем обернувся на його крик і підбіг до порталу.

— Вона що вирушила до Обителі? — у його крику було чутно відчай.

— Так, я не встиг її зупинити. Не думав, що вона полізе.

— Це ж Кетта! — Дем Лютем продовжував кричати. — Вона не може втриматися, щоб не знайти пригоди на свою дупу, а ще вона принципово робить все нам із бабусею всупереч. Кетта не товаришує зі здоровим глуздом.

— Тільки ти не надумай за нею туди йти, — архімагеса Тіррена підійшла до них. — Ти тут потрібен, Деме.

— Я знаю, що я потрібен тут, бабусю, — процідив Дем крізь зуби. — Але Кетта там! Я тільки заберу її й повернуся назад.

Дем уже зробив крок у бік порталу, але архімагеса Тіррена міцно вчепилася в його руку.

— Стій, Деме! Ти нікуди не підеш і все тут! — заявила вона тоном, якому не заперечують. — Повернеться вона. Завжди поверталася.

— А якщо з нею щось станеться? — Дем не хотів так просто здаватися.

— Не думаю, що вона полізе у бій. Швидше за все, Кетта просто спостерігатиме.

— Я скажу їй, щоб йшла назад, — запропонував Фірніет. — У будь-якому разі, я придивлюся за нею. Не хвилюйся, Деме.

— Як я можу не хвилюватися?! Я вже втомився за неї хвилюватись.

— Заспокойся, Деме, — архімагеса Тіррена потягла його у бік дивана біля стіни. — Ходімо посидимо, відпочинемо. А вам, — вона повернулася до Феліції з Фірніетом, — удачі! Повертайтесь до нас із перемогою!

Феліція слабо усміхнулася і, відкинувши всі страхи і тривоги, взяла Фінріета за руку і рішуче зробила крок у портал.

Щойно опинившись в Обителі, Фірніет знайшов очима Кетту і передав їй усе, що говорив Дем.

— Повернися назад, Кетто, тут небезпечно. Дем мене вб'є, якщо з тобою щось станеться.

Невдоволено надувши губи, зовсім як маленька дитина, а не доросла жінка, Кетта, зітхаючи, погодилася.

— Гаразд, зараз піду назад. Я лише хотіла заглянути сюди. Я не могла не скористатися такою унікальною можливістю.

Під здивовані погляди Феліції та Фірніета Кетта викопала кілька рослин, запхала їх у свою сумку і, побажавши всім удачі, повернулася назад у палац.

— Кетта схиблена на зіллях і рослинності, — посміхнувся Фірніет. — Вона не могла не прихопити із собою унікальну рослинність Обителі.

Феліція окинула поглядом усіх, хто пішов із ними. Люди стояли в тривожній тиші, їхні обличчя були напружені, а погляди зосереджені та похмурі. Кожен відчував тягар майбутньої битви, намагаючись впоратися з внутрішнім страхом. Руки нервово тремтіли, готові будь-якої миті викинути магію, серця билися швидше. У повітрі витала напруга, наче сама темрява вже почала оточувати їх. То була тиша перед бурею, момент, коли страх і рішучість переплелися в очікуванні неминучої битви.

— Ну що, — до Феліції підійшов дідусь Еріван, — веди нас, люба. Давай повоюємо з цим злом.

Взявши Фірніета за руку, Феліція відправила страх і сумніви в найдальший куточок душі і рішуче попрямувала вперед. Шлях їх лежав до будинку Феллінії та Еділана. Пробираючись крізь похмурі рівнини та недоброзичливі ущелини, вони нарешті дісталися долини, де на них уже з нетерпінням чекали.

— Дідусю Еміне! — побачивши Емівана Сетірама, Феліція підвела до нього дідуся Ерівана та двоюрідного дядька. — Це ваш онук і правнук.

— Це ж треба! — старий усміхнувся. — А я ж пам'ятаю тебе зовсім дитиною, Ері!

Еміван міцно обійняв свого молодшого онука.

— Який же я радий, що ми зустрілися знову, дідусю! — дідусь Еріван виглядав таким щасливим. — Це мій син Еммануїл, який тепер матиме твоє ім'я. Ми повернулися до Велланії назовсім.

— Як чудово! Ваше місце в магічному світі, адже ви маги.

— Не я ухвалив таке рішення. А Еда тут нема? Батька з матір'ю?

— Ні, я не зустрічав Едована в Обителі. І твоїх батьків теж. Думаю, вони вирушили відразу до Колиски після смерті.

Феліція здивувалася почутому.

— А хіба жителі Землі можуть переміститися до Обителі після смерті? І в Колиску?