Анна Потій - Академія Лідеван. Громова сила, Анна Потій

— Не смій навіть думати про погане! — Фірніет міцно притис її до себе. — Ти чуєш, Фел? У нас попереду все життя!

— Мені страшно… — прошепотіла Феліція, ледве стримуючи сльози.

— Я з тобою, моя хороша, — Фірніет торкнувся губами її шиї, біля самого вуха, відповідаючи так само тихо, наче боявся, що їх хтось підслухає. — Я завжди буду з тобою. Ми переможемо. Інших варіантів немає.

Його слова, дотики викликали легке тремтіння в тілі Феліції. Вона притулилася до його губ своїми, жадібно зриваючи поцілунки. Вони кохали одне одного так, начебто розлучалися назавжди. Що б завтра не трапилося, перемога чи поразка, краще йти на бій без жалю про те, що чогось не зробив.

Фірніет на подив швидко заснув, а Феліція довго лежала без сну, слухаючи його рівне дихання. Обличчя Фірніета, освітлене блідим світлом місяця, що пробивалося крізь нещільно запнуті штори, було таким спокійним, безтурботним. Він, здавалося, знайшов перепочинок у цій нескінченній боротьбі, але Феліція не могла дозволити собі того ж самого. Її думки постійно поверталися до майбутньої битви. Повелителі здавались їй непереборними. Хвилювання розросталося всередині неї, як буря, і щоразу, коли вона заплющувала очі, то бачила перед собою картини майбутньої битви — яскраві спалахи магії, страх, що повис у повітрі, страшні обличчя ворогів.

Спостерігаючи, як мирно спав Фірніет, Феліція не стримала усмішки. Як же їй пощастило зустріти у своєму житті таке кохання! Заради нього варто боротися, навіть якщо роздирають сумніви. Феліція проклинала цей бій, боялася його, але знала, що не відступить. Їй так хотілося поговорити з Фірніетом, але їй шкода було його будити. Хай спить. Йому вдалося знайти хоч трохи спокою цієї ночі, нехай він і тривожився не менше, ніж вона. Фірніет був сильним, але навіть сильним потрібен перепочинок. Феліція ж, відчуваючи відповідальність за них обох, не могла дозволити собі розслабитись.

З кожною хвилиною ніч здавалася все довшою, а серце билося все швидше. Феліція намагалася зосередитися на спокійному подиху Фірніета, силуючись знайти в ньому розраду. Але навіть його присутність поряд не могла повністю розвіяти її страхи та тривоги.

Феліція тихо зітхнула, щоб не розбудити Фірніета, і продовжила дивитися в стелю, чекаючи на світанок. Завтра вони вступлять у бій, і на кону буде не лише їхнє життя, а й майбутнє всього світу. Це знання мучило її, не даючи спокою. Але, незважаючи на все це, Феліція знала, що не може дозволити страху взяти гору. Коли прийде ранок, вона підійметься, готова боротися за них, за нього, за все, що їм дороге. Але цієї ночі сон залишався її непереможним ворогом.

Під ранок Феліції все ж таки вдалося заснути на кілька годин. Вона спала неспокійно і ледве відчула ніжний поцілунок у шию, як одразу прокинулася.

— Пора? — тихо спитала вона, дивлячись в сріблясто-сірі очі Фірніета. Колись вони були кригою, але зараз вони дивилися на неї з таким теплом та коханням, що перехоплювало подих.

— Так, люба. Час настав, — голос Фірніета звучав сумно й дещо урочисто. — Але спершу поснідаємо. Голодними у бій не йдуть.

За ранковим столом панувала тиша. Закохані сиділи навпроти одне одного, ледве торкаючись їжі. Гарячий чай остигав у чашках, а хліб залишався недоторканим. Їхні погляди час від часу перетиналися — у них читалося занепокоєння та рішучість. Слова здавалися зайвими, бо обидва знали, що їхні думки зайняті майбутньою битвою. Вони намагалися черпати сили одне в одному, мовчки підтримуючи, знаючи, що цей сніданок може бути їх останнім спокійним моментом перед бурею, а може стане останнім сніданком взагалі.

Насилу подужавши половину омлету, Феліція випила ледь теплий чай, хоча їй дуже хотілося кави, і пішла в спальню, щоб переодягнутися. Через півгодини, коли вони вже були готові вирушити в Етіренію, з бібліотеки почулися голоси.

— Схоже, архімагеса Тіррена прибула, — вирішила Феліція і пішла її привітати.

У легкому сяйві порталу, що розчинявся в повітрі, стояли три постаті: архімагеса Тіррена, незнайомий Феліції чоловік і… Кетта Віралані.

— Ув'язалася за нами! — архімагеса Тіррена кивнула в бік Кетти. — Допитлива дуже! Скрізь треба свій ніс засунути.

— І вам доброго ранку! — усміхнулася Феліція, дивлячись на тих, хто прибув.

— Так-так, — махнула архімагеса Тіррена, ігноруючи привітання, і повернулася до Кетти. — Ти зважай, Кетто, в Обитель тебе з собою не візьмуть. З твоїми навичками подорожей…

— Ви мені все життя згадуватимете, як я застрягла на Землі через неробочий ритуал? — уперши руки в боки, Кетта невдоволено зиркнула на стареньку.

— Так! — розреготалася та у відповідь. Їй безперечно подобалося дражнити Кетту. — Дивно, що Дем тобі все життя не згадує.

— Дем не такий противний, як ви, — не вгавала Кетта.

— Це ж треба, який несподіваний комплімент! — посміхнувся чоловік. Феліція зробила висновок, що то й був Дем Лютем — онук архімагеси, який має зцілити Ірфлу.

Фірніет дивився на муірнців з посмішкою. Коли йому набридло слухати їхні суперечки, він сказав:

— Нам час в Етіренію. І найкраще це зробити через громадські портали. Вам, архімагесо Тіррено, знадобляться сили для відкриття порталу в Обитель.

— Майстре Фірніете, ви мене недооцінюєте! — архімагеса широко усміхнулася. — Ви не дивіться, що мені 92, енергії у мене більше, ніж у вас усіх разом взятих. Я ще вас усіх переживу!

— Зарозумілості у вас теж надміру, — пробурчала Кетта.

Архімагеса Тіррена невдоволено на неї зиркнула, але нічого не відповіла. У них не було часу на сварки.  

Феліція кинула останній сумний погляд на будинок Фірніета, який за такий короткий час став їй рідним, і вони вирушили в дорогу. Перемістившись через кілька порталів, вони опинилися у палаці Валідани, куди вже прибув Імператор зі своєю армією. Усі чекали лише на них. Нерта Нагор та інші радники, не кажучи вже про темних бойових магів, кидали незадоволені погляди на Імператора та його людей. Вони їм не довіряли, пам'ятаючи про минулий напад, який спричинив загибель Ірфли та втечу Валідани. Вони боялися за свою королеву, думаючи, що Імператор знову спробує її вбити. Але Тагон Пелл вірив Ромеріку, хоч і не без сумнівів. Він просто не мав вибору. Без допомоги світлих магів вони не впораються.