Анна Потій - Академія Лідеван. Громова сила, Анна Потій

Еміван обдарував Феліцію теплою усмішкою.

— Не має значення, де народилася людина, але якщо в її жилах тече велланійська кров, то після смерті вона йде туди, куди вирушають решта велланійців.

Феліція розуміюче кивнула. Вона хотіла ще щось запитати, але їх перебила Ерта.

— Ми не маємо часу на розмови. Повелителі кілька разів намагалися нас атакувати, вони прориваються крізь розлом. Нам насилу вдається їх стримувати.

— Як ми діятимемо? — голос Феліції тремтів, але вона була сповнена рішучості.

— Отже, слухайте, коротка інструкція, повторювати не буду, — Ерта покликала всіх до себе. — Власники сили поглинання викачують із Повелителів якнайбільше сил, а потім перенаправляють її Феліції. Нам потрібен один оглушливий удар, так буде ефективніше, ніж кожен буде потроху атакувати. Інші захищають поглиначів та відбивають атаки. Феліціє, дівчинко моя, — Ерта поклала руку на плече Феліції, — коли ти отримаєш усю силу, то атакуй Повелителів. Тобі треба підірвати їх, рознести тут все вщент. Після їхньої загибелі я триматиму Обитель, щоб ви встигли повернутися у світ живих.

— Але ж портал далеко…

— Вам відкриється новий портал, не хвилюйся, люба. Він прийме всіх живих та тих, хто при смерті. Далі вже справа за вами, як їх рятувати. Ми ж, мертві, вирушимо до Колиски. Ну, що? — Ерта окинула всіх поглядом. — Готові до бою?

— Ні, — зітхнула Феліція. — Але хіба у нас є вибір? Ходімо.

— Ти впораєшся, люба. Обов'язково впораєшся. Я вірю в тебе.

Підбадьорена першою темною магесою, Феліція й сама повірила у свої сили. Вона зможе перемогти, інакше її тут не було б. Живі обмінялися швидкими обіймами з мертвими, адже вони більше не матимуть часу, щоб попрощатися, і всі разом рушили до Повелителів.

Ті вже чекали на них, розгнівані й страшні, навіть повітря тремтіло від їхньої зловісної енергії. Сповнені рішучості, маги оточили їх. Битва розпочалася. Одні поглинали енергію, з рук інших зривалася магія — вогняні кулі, блискавки, крижані стріли — кожна атака прямувала до Повелителів, прагнучи послабити їх. Злісні демони з палаючими синім вогнем очима моторошно ревіли, атакуючи магів. З їхніх кістлявих рук зривався чорний дим — темна магія, вона намагалася підкорити світлих магів. Але велланійців було більше і, незважаючи на те, що Повелителі були надзвичайно сильні, їм не вдавалося перемогти.

Коли Сетірами та Етірелі викачали достатньо магії з Повелителів і наситили нею Феліцію, та обрушила на них всю свою громову силу, осяявши поле бою сліпуче яскравим спалахом. Вона підірвала Повелителів і весь їхній світ. Зі зловісним виттям, від якого кров стигла в жилах, Повелителі почали розсипатися на дрібні частинки, залишаючи по собі лише клапті чорного диму, який поступово розсіювався, забираючи з собою їхню темну сутність. За мить від Повелителів не залишилося й сліду, тільки тиша і легкий запах гару висів у повітрі.

Маги радісно закричали, але радіти було ще рано. Обитель почала руйнуватися, земля затремтіла і глибокі тріщини почали розходитися її поверхнею, наче павутиння, що охоплювало все навколо. З тріщин виривалися яскраві сполохи енергії, а повітря наповнилося гулом, ніби саме вимір стогнав від руйнування. Небо теж вкрилося розломами, через які пробивалося сліпуче світло.

— Де портал у Велланію? — перекрикуючи виття вітру і гуркіт каміння, спитала Феліція Ерту.

— Зараз виникне, почекай.

І дійсно, повітря затремтіло, стало густим і щільним, і через кілька миттєвостей відкрився портал. От тільки він вів не у Велланію, а в Колиску, і на вході в нього стояли три постаті: чоловік Ерти Еліван і мама Феліції з її дідусем.

— Я обіцяв тебе дочекатися, Ерто, — Еліван тепло усміхався і Ерта відповіла йому такою ж усмішкою, продовжуючи тримати вимір.

Феліція ж завмерла з подивом, не в змозі ні слова сказати, ні поворухнутися. Тоді мама з дідусем вийшли з Колиски й обійняли її.

— Матусю!.. — тільки й змогла видавити Феліція, плачучи на плечі жінки, такої схожої на неї. Втім, якої жінки? Елліна Сатірова померла, коли їй було всього 22, зараз вона була молодша за свою дочку, зовсім юна дівчина.

— Я знала, що одного разу знову побачу тебе, доню. Ти така гарна й смілива. Я тебе люблю! Будь щасливою.

— Матусю, не йди! — Феліція вчепилася в руку матері, не бажаючи її відпускати. Вона насилу вірила в реальність того, що відбувається. — Мені стільки всього треба тобі  розповісти!

— Я не можу залишитись, Феліціє, мій час вийшов. Тобі ж час повертатися. Усім вам. Обитель зараз розвалиться.

— В мене буде дитина, мамо. У нас, — вона кивнула у бік Фірніета. — Дівчинка.

— Я така рада за тебе, люба. А тепер прощавай! — мама спробувала вирватися з рук Феліції, але та її міцно тримала.

— Ми пишаємося тобою, Феліціє, — дідусь Едуард, він же дідусь Едован, обійняв Феліцію. У його очах світилася гордість за внучку. — І дуже тебе любимо.

— Дідусю! — сльози градом котилися з очей Феліції. — Я так сумую за тобою.

— Ми завжди поруч, люба, поки ти пам'ятаєш нас.

— Як же я можу вас забути?

— Все! Час! — крикнула Ерта, киваючи у бік другого порталу, який щойно з'явився — це був шлях у Велланію.

Мама і дідусь Феліції, обнявшись на прощання з дідусем Еріваном, поспішили назад у Колиску.

— Я люблю тебе, мамо! — вигукнула Феліція, заливаючись сльозами. — І тебе, дідусю!

Майже всі вже покинули Обитель, мертві пішли до Колиски, живі — до Велланії. Залишилися лише Ерта, Феліція, Фірніет, Валідана з Ірфлою та Феллінія з Еділаном й Елів. Міцно обійнявши дочку, Феллінія з Еділаном попрямували у бік Колиски, але Валідана схопила їх за руки.

— Я без вас не піду. Я вас сюди загнала, я готова частину енергії віддати, щоб вас встигли зцілити. Мені Ерта розповіла, що робити, не бійтеся, вірте мені.

Феллінія з Еділаном переводили здивовані погляди з Валідани на Ерту.

— Валідана каже правду. Я дала їй амулет повернення, він пропустить вас назад у світ живих. Вперед, діти мої! Проживіть це життя щасливо! І більше не воюйте одне з одним.