Марк Логан - Віддана босу за борги, Марк Логан

24.4

— Я ж обіцяв, — усміхаюся і проходжу в глиб кабінету.  

Усе це — не більше, ніж гарна гра. Насправді я весь тремчу. Моя душа подібно до переляканого зайця тріпоче всередині. Але цього не видно зовні. 

І тільки такий же хороший гравець, як я, зможе розпізнати мій блеф. Але таких на нашій півкулі немає, на щастя. Зате є він. Доронін. Той, хто читає мене, як розгорнуту книгу.  І знає кожну сторінку, кожен абзац напам'ять. 

Ми у його кабінеті. Поруч немає охорони чи інших чинників, які могли б стримати Андрія. І мене. Тому я розглядаю його. Вбираю до болю вивчені риси. 

Його коротко підстрижене волосся кольору воронячого крила розкуйовджене, і від акуратної зачіски не залишилося й сліду. Він завжди його куйовдить під вечір і коли доводиться багато й наполегливо думати. Адже Андрій за натурою не підступний. Він завжди вважав за краще діяти безпосередньо, без хитрих обхідних шляхів. Тому й розібрати такі поруч із собою йому складно.  

А ще в ньому є те, що мене завжди захоплювало: доброта і почуття справедливості. Саме ці риси не дозволили йому просто стояти й дивитися, як троє малолітніх відморозків штовхають мене ногами. 

Але той далекий вечір уже давно в минулому. Зараз переді мною впевнений у собі чоловік. Власник великого бізнесу, який зумів не тільки примножити спадщину батька, а й вивести її на новий рівень. От тільки дуже втомлений. Про це свідчать темні кола, що залягли під очима, і почервоніння очей, і кілька нових зморшків. 

— Як ти пройшов повз охорону? — запитує власник будинку, примружуючи майже чорні очі.

— Та це тому, що охорона в тебе погана, — роблю ще кілька кроків, але вже не вперед до його столу, а вбік. 

Щось у погляді Андрія не дає мені підійти ближче. 

— Так це ти їх набрав, — скалиться співрозмовник і встає зі свого місця. 

Рухається плавно, з несподіваною грацією, враховуючи його габарити. Я і сам доволі не маленький, постійні тренування під керівництвом Дороніна залишили щуплого хлопчиська у минулому дитинстві. Але Андрій завжди був більшим за мене. Зате в мене була перевага в іншому: я міркував швидше. Так ми й зійшлися, він — м'язи, я — мізки. 

— І то правильно, — погоджуюся. 

І знову відступаю. А Доронін насувається, немов у кут мене заганяє.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно