Платон - Апологія Сократа. Діалоги

Кожен раз написаний твір мандрує то сюди, то туди і стає однаково доступним як для тих, хто його розуміє, так і для тих, кому він не призначений. Він не знає, до кого має про­мовляти, а до кого — ні. А коли його зневажають і не­заслужено ганьблять, він потребує допомоги свого творця, бо сам не в спромозі себе захистити чи собі допомогти.

Ф е д р. І це слушні слова.

[276] С о к р а т. Ну, а якби нам розглянути інший твір, рідного брата попереднього, як же він виникав і наскільки він кращий і могутніший?

Ф е д р. Який твір ти маєш на увазі і як він ви­никає?

С о к р а т. Той, який разом із знанням записується в душі того, хто навчається. Він спроможний сам себе захистити, вміє говорити з ким треба і помовчати там, де треба.

Ф е д р. Ти говориш про живу й натхненну мову людини, наділеної знанням, блідим відображенням якої слушно можна вважати письмову мову?

[B] С о к р а т. Саме її. Тепер скажи мені ось що: невже розумний землероб, який турбується про насіння і хотів би, аби воно дало гарний врожай, поважно оброблятиме влітку сади Адоніса{289} тільки задля насолоди протягом восьми днів милуватися гарними плодами? Якщо він інколи так робить, то лише для забави, з нагоди свята. А поважно він сіє у відповідний ґрунт за правилами землеробського ремесла і радіє, коли на восьмий місяць його засів достигає.

[C] Ф е д р. Атож, Сократе, одне він буде виконувати поважно, а інше — так, як ти кажеш.

С о к р а т. А щодо чоловіка, який знає, що таке справедливе, прекрасне, добре, — невже ми вважатимемо, що він гірше від землероба розуміється, якщо йдеться про його власне насіння?

Ф е д р. Ні в якому разі.

[D] С о к р а т. Виходить, він не буде поважно писати по воді чорнилом і сіяти за допомогою очеретяної палички свої твори, які не здатні допомогти собі словами й належним чином навчити правди.

Ф е д р. Очевидно, не буде.

С о к р а т. Звичайно, ні. Але заради розваги він буде засівати городи письменства і писати. Бо, пишучи, він накопичує собі запас спогадів на старість, коли слабне пам’ять, та й для будь-кого, хто піде цими ж слідами. Він радітиме, спостерігаючи, як його насіння випускає ніжні паростки у той час, як інші люди розважаються різними забавами, напиваються на бенкетах тощо. Замість таких насолод він, певне, буде проводити час у розвагах, про які я казав.

[E] Ф е д р. Чудову забаву ти описуєш, Сократе, якщо порівнювати її з нікчемними розвагами. Бо той, хто умів втішатися складанням промов, може розповідати про справедливість та все інше, про що ти тільки-но згадав.

С о к р а т. Так воно і є, любий Федре. Але [277] далеко кращою стане поважна робота в цій ділянці, якщо оволодіти діалектикою. Якщо хтось натрапить на підхожу душу, то зі знанням справи насаджує і сіє в ній промови, які здатні допомогти собі й самому сіячеві, тому що вони не безплідні, в них є насіння, яке породжує нові промови в душах інших людей. Ці промови здатні зробити таке насіння безсмертним, а сіяча — щасливим настільки, наскільки може бути щасливою людина.

Ф е д р. Так, те, про що ти кажеш, ще краще.

С о к р а т. Тепер, коли ми з тобою дійшли до згоди в цьому, можемо вже вирішити й інше…

Ф е д р. А що саме?

С о к р а т. Те, що ми хотіли розглянути від самого початку, й дійшли до цього місця наших розмірковувань: ми поставили перед собою завдання з’ясувати, [B] чому Лісієві дорікають за те, що він пише промови, та визначити, якими є самі промови — котрі з них написані за правилами мистецтва, а котрі всупереч їм. Бо ми, по-моєму, досить ясно сказали, що відповідає цим правилам, а що ні.

Ф е д р. Так, здається, сказали, але нагадай мені коротенько.

С о к р а т. Перед тим як пізнати істину щодо будь-якого предмета, про який хтось говорить або пише, треба докладно визначити його суть. Після визначення слід знов-таки поділити все це на види аж до неподільного. Подібно ж треба розглядати природу душі, і, [C] встановивши, який вид промови відповідає кожній натурі в тому чи в тому випадку, відповідно треба будувати й прикрашати свою промову, щоб до складної душі звертатися зі складними та багатозвучними про­мовами, а до простої — з простими. Без такої попередньої роботи неможливо ні вибрати згідно з правилами мистецтва рід промови, ні навчити чи переконати когось, як це показало все наше нинішнє розмірковування.

Ф е д р. Так, саме це було сказано дуже ясно.

С о к р а т. А хіба ми щойно ясно не говорили про те, [D] гарною чи ганебною справою є виголошування й записування промов, а також про те, коли це заняття з цілковитою підставою можна вважати ганебним, а коли ні?

Ф е д р. І що ж ми сказали?

С о к р а т. Якщо Лісій або хтось інший коли-небудь написав або напише промову чи для приватної особи, чи для всього суспільства, пропонуючи законопроект, тобто твір суспільного змісту, в переконанні, що він відзначається ясністю й ґрунтовністю, то такий письменник заслуговує на осуд незалежно від того, чи хтось йому про це скаже, чи ні. Бо не вміти відрізнити дня від ночі в тому, що справедливе, а що несправедливе, що погане, а що добре, — [E] це, далебі, має заслуговувати на осуд, хоч би як юрба славила таку людину.

Ф е д р. Ти маєш слушність.

С о к р а т. Зате той, хто вважає, що в написаній промові, хоч би про що в ній ішлося, обов’язково мусить бути дещо для розваги й що не існує промови, написаної чи виголошеної, у віршовій чи прозовій формі, яку варто було б дуже поважно сприймати, — [278] адже промовці виголошують промови подібно до то­го, як рапсоди свої твори, без глибшого дослідження й повчання, аби лиш викликати враження, надто ж рапсоди{290}, що найкраще вивчають напам’ять, — той знає, що тільки в промовах повчальних, виголошуваних заради напучування і дійсно накреслених у душі, в промовах про справедливість, красу й добро спостерігаються ясність і досконалість, — якості, варті наполегливості. [B] Тільки маючи на увазі такі промови, він може сказати, що вони неначе його рідні діти — головним чином ті, які він виплекав у самому собі, й відтак, що йому близькі їхні нащадки й брати, які завдяки ним заслужено народились і виросли в інших душах. Така людина, Федре, повинна бути, на мою думку, для нас зразком для наслідування.

Ф е д р. Так, я бажав би стати таким.

С о к р а т. Отже, ми вже достатньо порозважалися розмовами про красномовство. [C] А ти піди та розкажи Лісієві, що ми з тобою ходили до джерела німф