Джон Гришем - Бар «Когут»

Суддя здійняв руку, щоб той замовчав:

— Без застави. Побачимося через місяць чи коли воно там.

— Спасибі, Ваша честь, — подякував Саррано.

Ледве вони відійшли від суддівської лави, як через хвіртку бар’єру пройшов Даррелл Кромлі з якимись формулярами в руках і гучно оголосив:

— Перепрошую, що втручаюсь, пане суддя, але мені треба вручити цим двом процесуальні документи. Ось копія позову, який я вчинив від імені мого клієнта Рамона Тейпера.

— Що за чортівня? — спитав Саррано.

— Буду судитися з вашими клієнтами, — відповів Кромлі, тішачись загальною увагою.

Марк і Тодд, які відходили до столу захисту, отримали копії судових повісток і позову. Суддю Еббота це, схоже, веселило. Іще один добродій піднявся з першого ряду й оголосив:

— Ваша честь, мені теж потрібно вручити їм папери. Я представляю «Нерухомість Керрбоу» і ці двоє не сплатили оренду за січень.

Він помахав паперами, і Саррано підійшов і взяв їх. Чотирма рядами далі від повіреного Керрбоу встав чоловік і сказав:

— А скажіть, пане суддя, я найняв отого Марка Апшо владнати справу мого сина, який напідпитку сів за кермо, і дав йому тисячу доларів готівкою, а він не з’явився на суд. І моєму синові виписали ордер на арешт. То хай тепер повертає гроші.

Марк пильніше подивився на того чоловіка: дійсно знайоме обличчя. А центральним проходом вже сунув Рамон Тейпер, волаючи на все горло:

— Ці двоє взяли мою справу та запороли її, судде! Я вважаю їх треба посадити в тюрму!

Йому перегородив шлях судовий пристав у однострої. Суддя Еббот почав гамселити своїм молотком і гукати:

— Порядок у суді! Порядок!

Філ Саррано глянув на своїх підзахисних і сказав:

— Ушиваємося.

Вони оминули суддівську лаву й прожогом вибігли в бічні двері.

ЧЕРЕЗ ЧОТИРИ МІСЯЦІ після того, як вони вперше купили підроблені водійські права й розпочали свою злощасну авантюрну діяльність вуличних адвокатів, Марк і Тодд знову відвідали майстерню в Бетесді, аби їхній улюблений фальсифікатор справив їм липові паспорти. Без сумніву, ще один злочин, але він відкрито рекламував свої послуги в інтернеті, разом із десятками інших у галузі «фахового оформлення документів». На словах він гарантував, що його вироби обдурять будь-яку митницю та паспортний контроль світу. Тодд ледве стримався, щоб не спитати його, як той діятиме в гарантійному випадку. Невже заявиться до аеропорту та почне торгуватися з прикордонниками? Ні. Марк і Тодд знали: якщо їх застукають, цей дядько навіть не відповість на телефонний дзвінок.

Сфотографувавшись і підписавшись у потрібних місцях іменами «Марк Апшо» і «Тодд Лейн», вони протягом години спостерігали за тим, як він скрупульозно вирізає й прилагоджує різні деталі та завіряє сторінки, а потім штемпелює їх дивовижною кількістю печаток — явними доказами того, що власники паспортів завзяті мандрівники. Він відібрав дві добряче заяложені обкладинки для загальногромадянських паспортів і навіть наліпив на звороті захисні стрічки. Вони заплатили йому тисячу доларів готівкою, а коли виходили, він сказав їм:

— Щасливої дороги, хлопці.

ВИПУСКНИЙ ВЕЧІР ВИЛИВСЯ в імпровізоване святкування в одному з барів Джорджтауна. Вілсон Фезерстоун надіслав повідомлення із запрошенням Маркові, і, оскільки йому й Тоддові нічого було робити в п’ятницю ввечері, вони приїхали туди із запізненням і приєдналися до десятка старих друзів по юридичній школі, що зібралися добряче надудлитись. Завтра у Фоґґі-Боттомі відбудеться формальна церемонія вручення дипломів, проте, як завжди, відвідувачів буде негусто. Тільки двоє з їхньої компанії дійсно планували піти на вручення своїх майже нікчемних дипломів, бо на тому наполягали їхні матері.

Отож вони напилися. Пригоди Марка й Тодда за останні чотири місяці викликали в усіх неослабну увагу, і двоє друзів усмак почастували компанію ескападами фірми «Апшо, Паркер і Лейн». За столиком не ущухав сміх, коли Марк і Тодд розігрували в особах сценки про Фредді Гарсія або Рамона Тейпера та його чудовий позов, що заснядів у них на очах; про візити до контор «Довір-Расті», Джеффрі Корбета і Едвіна Моссберґа; про бідну Золу, яка блукала буфетами лікарень; про те, як судові кур’єри обламувалися в барі «Когут» та про цькування позикових консультантів. Вони більше нічого не втаювали. Вони стали легендами Фоґґі-Боттому, і те, що їм світила тюрма, а вони з цього сміялися, лише додавало перцю їхнім історіям.

Коли їх спитали про подальші плани, Марк і Тодд відповіли, що вирішили відкрити філію АПЛ у Балтиморі, і закликатимуть клієнтів у тамтешніх кримінальних судах. Кому вона треба та ліцензія на адвокатську практику? Проте про свою грандіозну аферу вони — анічичирк.

Із восьми їхніх приятелів шестеро збиралися два місяці готуватися до адвокатського іспиту, троє знайшли роботу, утім, двоє з них у неприбуткових організаціях, і лише один влаштувався в юридичну фірму — і це був контингент, здатний пройти іспит. Кожен із них мав непідйомні борги завдяки великій юридично-освітній облуді, організованій Гайндсом Реклі.

Незважаючи на майже зриму присутність, про Горді ніхто не згадував.

41

У СУБОТУ ВРАНЦІ Тодд, вигравши в орлянку, узяв таксі до аеропорту Даллеса. Він заплатив сімсот сорок доларів за квитки на літак авіакомпанії «Дельта» до Барбадосу й назад. Його підробка пройшла як реєстрацію «Дельти», так і паспортний контроль. Упродовж двох годин польоту до Маямі він здебільшого спав. Остаточно збадьорився, коли після тригодинної затримки в залі очікування аеропорту ледь не пропустив свій рейс на південь. До столиці Барбадосу міста Бриджтаун він прибув присмерком і взяв таксі до маленького готелю на пляжі. Почувши музику, він скинув туфлі, закачав штани й пішов теплим піском на сусідську курортну вечірку. Не пройшло й години, як він відчайдушно фліртував із привабливою жінкою років п’ятдесяти з Г’юстона, чоловік якої лежав у відключці в гамаку поряд із ними. Словом, Барбадос відповідав усім вимогам.

Марк вирушив потягом із вокзалу Юніон, залишивши округ Колумбія позаду. Назавжди. Він прибув до Нью-Йорка о п’ятій дня, дістався підземкою до Брукліна і знайшов їхній номер у такому самому стані, в якому вони його й залишили в четвер.

У Золи субота видалася багатшою на події. Посеред ранку до готелю зайшов поліціянт високого рангу в піджаку та краватці в супроводі двох полісменів у формі. Залишивши їх у вестибюлі, він піднявся разом із Золою в її номер на четвертому поверсі. Фанта була за перекладача. Зола вручила йому товстий конверт, набитий західноафриканськими франками — еквівалент двадцяти шести тисяч доларів США. Він неквапно перерахував гроші й, схоже, залишився задоволений операцією. Він дістав