Елла Савицька - Провальні канікули, Елла Савицька

27

Ближче до ранку шум за вікном трохи стих, а коли я прокинулася, то й зовсім змінився на легкі пориви, які вже не можна порівняти з тими, що були ще вночі.

Еля і Пабло ще спали. Пухнастий клубочок, що слугував нагадуванням про те, що сталося вночі, теж тихо сопів, влаштувавшись поруч із моєю головою. Я обережно погладила його по голівці подушечкою пальця і в грудях потеплішало. Це диво стало причиною для нашого з Андресом примирення.

- Якби не ти, - прошепотіла я йому на вушко, - ця скеля ще довго залишалася б непробивною. - Кошеня тільки вухом повело, не випливаючи з умиротвореного сну. Усе ж таки, що б не сталося, а його життя було варте того, що сталося!

Я подивилася на годинник, стрілки показували 8:30. Зв'язку все ще не було. Бідні мої батьки. Я навіть не уявляю, що мама зараз відчуває, коли її дитина перебуває на іншому континенті, а вона навіть не знає, чи жива я. "Матусю, - промовила я подумки, спрямувавши задумливий погляд у вікно, - зі мною все гаразд". Кажуть, між батьками і дітьми існує незримий зв'язок. Як би хотілося, щоб це було правдою, і мама не збожеволіла там від невідомості, почувши мої думки.

Вставши з ліжка, я натягнула джинси і легку кофту, намагаючись нікого не розбудити. Підійшла до дзеркала і жахнулася. На голові казна-що, бантика тільки не вистачає. Волосся стирчить у різні боки, грудками збилося по всій голові. Схопивши гребінець, кулею вилетіла в коридор, щоб друзі, які прокинулися, не подумали, що ураган зробив свою справу, і за ними прийшла смерть із гніздом на голові.

Половина волосся залишилася в гребінці, поки я вичісувала ковтуни, а те, що залишилося, все одно стирчало, наче зігнуті голки дикобраза. Все ж не дарма твердять знаючі люди - не лягайте спати з мокрою головою. Та ще й не розчесані. Плюнувши, зав'язала на маківці хвіст, потім почистила зуби і вирушила на кухню. Звідти вже долинали звуки, і не треба бути надто здогадливим, щоб зрозуміти, хто там орудував.

- Buenos días, Maria, - привітно посміхнулася я бадьорій жінці, яка крутилася біля столу.

Огірки нарізані, а на столі смажиться яєчня. На цеглу, що звідкись взялася, накладено металеву сітку, яку знизу підігріває вогонь із невеликої бляшаної банки. Коли тільки вона встигає все? Навіть подобу багаття спорудила, аби не залишити нас голодними! Залишається тільки заздрити невичерпній енергії та винахідливості цієї жінки.

- Buenos días, a tambíen, Emi! - тепла усмішка забарвила смагляве обличчя. - Як ти почуваєшся?

- Уже набагато краще, дякую! Вам чимось допомогти?

- Можеш хліба нарізати, і там є помідори. - Вона вказала пальцем на один із ящиків біля стіни. - На сніданок, думаю, вистачить, а до обіду придумаємо що-небудь серйозніше.

Я взяла кілька помідорів, налила в миску зовсім небагато води, щоб не витрачати її зайвий раз, і промила овочі.

- Як думаєте, ураган минає? - невпевнено запитала я, беручи ніж і дошку для нарізки.

- Думаю, так, - заспокоїла вона мене. - Вітер ще сильний, але вже не такий шквалистий, як був учора. Дуже повільно йшов ураган, і, гадаю, тільки набирає сили. Можливо, я помиляюся, але страшно уявити, що чекає на інші острови, якщо він туди дістанеться.

- Ви думаєте, він не розпався?

- Дай Бог, щоб розпався... - невизначено відповіла вона, з тугою подивившись у вікно. - Сьогодні ближче до вечора можна буде вийти і подивитися, яку шкоду він залишив після себе.

За кілька хвилин до нас підійшов Андрес, зупинився біля входу на кухню і сперся плечем на одвірок.

- Що ж вам не спиться, жінки? - з усмішкою запитав він.

- Хтось сьогодні в гарному настрої? - Марія підняла голову і подивилася спочатку на нього, потім на мене.

Я сховала погляд, зробивши вигляд, що посилено нарізаю помідори, але гадаю, вона й так усе зрозуміла.

- А чому хтось не відпочиває, а хоче влаштувати пожежу на чужій кухні? - продовжуючи посміхатися, запитав він, і, відштовхнувшись від стіни, підійшов до матері й поцілував її в щоку.

Моє серце затріпотіло в очікуванні. При згадці про те, що сталося всього кілька годин тому, у мене вздовж хребта пробігли мурашки. Сподіваюся, нічого не змінилося за цей короткий час.

Немов почувши мої сумніви, Андрес підійшов ззаду і, поставивши руки по обидва боки від мене на стіл, хмикнув.

- Крупно ріжеш, espinita! Я люблю їсти маленькими шматочками! - а потім схилився до вуха і ледве чутно прошепотів. - Щоб розтягнути задоволення. - Така нехитра фраза викликала внизу живота теплу хвилю.

- Покажеш? - відповіла, не обертаючись.

- Прямо зараз? - награно здивувався він, обхопивши руками мою талію і міцно притиснувши до себе, даючи відчути його ранкове збудження.

- Так, не крутись на кухні, Αндресе! - обурилася Марія, розвернувшись до нас від сковороди. - Ти мені тут дівчинку соромиш, вона вже сама на помідор скидається.

Він тихо розсміявся, зачіпаючи губами мою шию, а я готова була провалитися крізь землю від сорому. Штовхнула його ліктем у живіт, а на сеньйору навіть погляд підняти не могла. От що він за людина? То вбити готовий, то при своїй же мамі таке витворяє? Вона, звісно, нічого не бачила, але ж не дурна!

- Іди, давай краще буди всіх, бо яєчня охолоне! - він так і зробив, перед цим встигнувши вимовити - " Слухаюсь, мем".

Під час сніданку Пабло довго оцінював поглядом нас з Андресом. Коханий сьогодні справді був напрочуд товариським, привертаючи загальну увагу. Цікаво, його настрій дійсно був таким, чи це продуманий хід, зроблений спеціально для Пабло? Οх уже, ці чоловіки...

Удень ми змогли вийти на вулицю, і, нарешті, в обличчя не бив вітер. Я покосилася на те місце, куди я впала вночі, і мене передернуло. Навіть зараз підходити ближче було страшно.

Сонце ще було закрите хмарами, але все вказувало на те, що буревій справді залишає це місце. Можна було тільки уявити, скільки руйнувань він залишив після себе, якщо навіть тут були повалені дерева, а на половині з них було відсутнє листя.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍