Люсі Лі - Біжи або кохай, Люсі Лі

Глава 18

Місце в яке ми прибули, виявилося не чим іншим, як одним з елітних ігрових комплексів пана Корецького. 

Тут знаходився і відомий на все місто, найкрутіший нічний клуб "Height - Ass". Ще студентками технікуму, ми з дівчатами мріяли сюди хоч раз потрапити. Але це місце не для звичайних смертних, а лише для еліти. 

На другому поверсі будівлі клубу знаходилося шикарне казино «Big - Kush». За розмовами чоловіків, я зрозуміла, що туди ми й прямуємо.

Сьогодні тут має відбутися "велика гра". Сюди мають прибути великі акули, ділки великого та середнього бізнесу, депутати та просто багатії. І вся ця еліта, місцевий бомонд, так би мовити, колір міста буде сьогодні тут грати. 

З усієї охорони, що супроводжувала нас, у приміщення клубу, з нами зайшов лише Нат. Решта залишилися або біля машин, або у холі. 

При вході до клубу над велетенськими скляними дверима, мерехтять всіма кольорами веселки, гігантські рекламні літери «ВЕЛИКА ГРА». 

Коли ми проходимо через прозорі розсувні двері, то одразу опиняємося у просторому добре освітленому холі. До нас стрімко прямує сек'юріті. Чоловік побачивши господаря клубу одразу розпливається у підлабузницькій посмішці. Жестом вказує куди нам рушати, цікавиться щось тихо у Корецького. Той навіть не дивлячись на нього, роздає якісь вказівки. Одразу видно — господар життя. Впевнений і грізний.

Прийшовши до головного залу клубу, одразу бачимо досить велику кількість людей. Я одразу розумію, що це ті самі запрошені журналісти. 

Жінки та чоловіки, в яскравих вбраннях миттю кидають у наш бік зацікавлені погляди. Хтось посміхається, хтось вітається із Корецьким, пронизуючи мене цікавими поглядами. Очі у мить засліплює спалахами багатьох фотокамер. 

- Пане Корецький, скажіть куди ви плануєте вкласти виручену  із гри суму. Знову у якийсь благодійний фонд?

- Пане Корецький, які плани у вас на щойно скуплені акції компанії "Фрідам-софт"?

- Пане Корецький, ваша сьогоднішня супутниця, це ваша дівчина? Або можливо майбутня дружина?

- Ви вже зробили їй пропозицію?

Як сніжний ком посипалося на нас з усіх сторін. 

- Я відповідаю тільки на питання, що стосуються благодійного заходу, всі інші прохаю навіть не озвучувати, — карбує Корецький, перериваючи нескінченний потік запитань. 

Він ще деякий час відповідає на запитання журналістів, а потім тягне мене за собою та прямує у сторону ліфтів. 

Деякі з журналістів ідучи за нами й досі пробують задавати Стасу якісь питання, але він відразу підіймає руку, жестом даючи зрозуміти що розмова закінчена. 

Якась жінка, здається адміністратор закладу, керуючись його жестом, стрімко переманює усю увагу журналістів на себе. І ті не охоче починають засипати жінку питаннями. 

- Я так розумію далі холу журналістів не пускатимуть? - полегшено видихаю.

- Ні, — одразу відповідає Стас, міцно тримавши весь цей час мене за руку. 

Коли ми нарешті відскіпалися від цієї навали людей, сек'юріті одразу натискає кнопку величезного ліфта. Щоб ми у трьох змогли піднятися на другий поверх, де і було казино. 

- Не розумію навіщо ти запросив таку кількість журналістів, на цей захід? - питаю коли стулки ліфта плавно зачиняються перед нами. 

- Бо на жаль такі благодійні заходи не відбувається без їх присутності, — подивившись на мене відповідає Стас. - Гроші які ми виручимо за цей захід ми передамо лікарні для онкохворих дітей. А більшість багатіїв, на жаль, не згодні займатися благодійністю за закритими дверима. Їм важливо, щоб про це обов'язково дізнався світ. Ось журналісти із цим дуже добре справляються. 

- Зрозуміло, — вдумливо тягну. - Значить все це ти організовуєш тільки для того, щоб…

- Щоб ці мішки з грошима не шкодуючи своїх грошей викладалися на повну котушку, — відрізає чоловік з якимись особливим задоволенням. - Таким чином я трохи змінюю правила гри. Вони платять великі гроші, при цьому розважаються, та ще займаються благодійністю. Ми вбиваємо одразу трьох зайців. Та ще й самі можемо на цьому чимало заробити.

- Я звісно чула, що Стас Корецький дуже часто жертвує гроші на дитячі лікарні, але я не думала що це відбувається саме у такий спосіб.

- Кішечко моя, — чоловік розтягує губи у цинічній посмішці. - Способів цих в мене дуже багато, і це лише один із них. Але я ніколи не користуюсь чужою славою. Якщо ти чула, що саме Стас Корецький робить благодійний внесок у фонд, або у якусь з лікарень то так воно і є, — дивиться пронизливо. - І ще, мені неабияк приємно, що ти знала про моє існування, ще до нашого із тобою знайомства.

- Тільки чула, — миттєво опускаю очі не витримавши його тяжкого погляду — І то поверхово.

- Тепер у тебе з'явилася можливість упізнати мене глибше, — задоволено тягне, ще щільніше притягуючи мене за талію до себе. 

Коли ми заходимо до приміщення ігрового залу Стас і не думає відпускати мене зі своєї ведмежої хватки. Ніби дійсно боїться що втечу. 

Озирнувшись навкруги зачаровано завмираю на порозі вражена пишнотою цього місця. 

Очі миттєво розбігаються від аристократичної строкатості, великої кількості чудернацької меблі, яскравих червоних килимів якими була застелена підлога. 

Скрізь були дзеркала та позолота, від яких відбивалося яскраве світло, що кидали безліч величезних люстр. Що були підвішені до височезної стелі. Вони золотавим кольором ще більше осяяли всю розкіш і помпезність величезного ігрового залу. 

Приміщення залу було просякнуте різкими запахами елітного алкоголю та дорогих парфумів, лише де-не-де пробивався тонкий аромат шкіряної оббивки меблів.

Кожна деталь декору приміщення ніби кричала про свою шалену вартість. Підкреслюючи й так високий статус гостей що прибули на цей захід.

Як тільки ми зі Стасом зайшли до приміщення, голоси в залі наче притихли, навіть музика здається почала грати тихше. На нашу пару, миттєво звернуло увагу близько сотні пар людських очей. У хвилинній тиші, що утворилася, було чути, лише як по залі пройшлися захоплені вигуки, що змішалися з уїдливими перешіптуваннями.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍