Данило Туптало - Житія Святих - Березень, Данило Туптало

бажаючи тимчасову помсту ворогам своїм зробити. Але спинися з такого помислу, щоб не позбутися вічної за терпіння винагороди в Небесному Царстві". Ту хартію прив'язавши на шию левові і, наче до людини, до нього промовляючи, послав його до того стовпника Апамійського, наказавши звірові, аби нікому шкоди не завдавав на шляху. Лев же швидким стремлінням біг, досягнув монастиря стовпникового і постукав у ворота, кігтями деручи двері. Заглянувши у віконце, воротар побачив лева, побіг до стовпника і сповістив йому, що звір великий стоїть при воротах. Стовпник же, помолившись, звелів воротареві без страху відчинити двері, і увійшов лев, прибіг до святого, кинув хартію перед стовпником. Той же, прочитавши, здивувався ясновидінню Анина преподобного, що, далеко будучи, довідався про наміри його, і дивувався, як підкорив Бог звірів служити угодникові своєму, і покинув свій намір, терпіння своє на Господа покладаючи.

Жінка одна благочестива, яка мала недугу якусь, пішла до святого Анина, бажаючи сподобитися зцілення. Але випадково перестрів її на шляху варвар, який мав спис у руці. Він, хотівши забрати те, що мала подорожня, не знайшов нічого, хіба трохи хліба, достатньо на дорогу. Гріховним-бо розпалився бажанням, захотів їй насильство вчинити і, застромивши спис у землю, почав її примушувати до нечистого змішання. Вона, пручаючись і вивернутися з рук його не мігши, скрикнула, прикликаючи на допомогу преподобного і кажучи: "Святий Анине, поможи мені". І зразу дикий той і непогамовний варвар став лагідний і трепетний — напав на нього жах, і втекти хотів — простягнув руку, аби взяти спис, але не міг його із землі витягнути: вкоренився спис той в землю сильно. Це бачивши, варвар ще більше сповнився страху, тоді почав біснуватися, а жінка, визволившись із рук його, прийшла до святого і, що було, розповіла. Зцілення недуги своєї отримавши, пішла собі. Прийшов і варвар той до преподобного, каючись у всіх поганих ділах своїх, — його ж зціливши і віри святої навчивши, хрещення святого сподобив його і через якийсь час в ангельський образ одягнув, і став той ченцем богоугодним. А спис той, що в землі вкоренився, Божою силою виріс у дуба великого. Багато ж й инших чуд цей великий угодник Божий сподіяв: розслаблених зцілював, бісів із людей виганяв, незліченну кількість хворих вилікував, не лише людям, але й худобі зцілювачем був. Якось людей багато до нього в день спекотний прийшло, і води не вистачало, і всі від спраги знемогли. Помолився святий — і зразу була хмарка дощова на повітрі, і пролився раптом дощ великий безмірно, і всі рови і виямки водою наповнилися. Багато того, що мало бути, прорік преподобний: варварське нашестя, яке мало бути, пророкував, багатьох братів кончину передбачив, прикликаючи кожного осібно до себе й кажучи: "Дитино, турбуйся про душу свою, час-бо твій близько". Тоді й сам до кончини наблизився, переживши всіх літ від народження свого сто десять. Передбачив і день переставлення свого, прикликав словесне своє стадо — досить-бо братів зібрав. І, повчивши їх багато, показав рукою на одного з них — найдобродійнішого пресвітера на ім'я Веронікіян, кажучи: "Оцей для вас ігуменом нехай буде". Після цього, сім днів похворівши, був при смерті. У саму ж годину кончини своєї налякався і намагався з одра встати. Схиливши ж голову, сказав: "Мир вам, пани мої". Знову помовчавши, сказав: "Нехай воля Господа мого буде, ось і я піду з вами за велінням Господнім". Перестрашені ж були всі, що стояли, і впали ниць, а боголюбивийВеронікіян-пресвітер, названий ігумен, сказав до преподобного: "Пане мій, яка надія, задля якої трудився всі дні життя свого, скажи нам, що ти бачив?" Сказав святий: "Бачив я Єрусалим Вишній відчинений, і хмару світлу, що виходила, і троє мужів на ній світлоносних, які прийшовши, стали наді мною і казали мені: "Анине, Господь кличе тебе, ставши, іди з нами". Я ж спитав їх: "Хто ви, пани мої?" Вони ж відповіли: "Ми — Мойсей, і Аарон, і Хур". Це чуючи, брати більшого жаху сповнилися. Він же до них сказав: "Моліться за мене, брати мої, щоб не посоромився я, коли ведений буду на Суд Страшний". Після того сказав знову: "Прийми, Господи, дух мій". І зразу заснув у 18-ий день місяця березня, і поховали його чесно, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного Бога, славленого від усіх навіки. Амінь.

У той самий день святих мучеників Трохима і Євкарпія, які в Никомидії вогнем за Христа були спалені.

Місяця березня в 19-й день

Cтраждання святих мучеників Хрисанта і Дарії і тих, що з ними

Муж один знатний, роду княжого і боярського, на ім'я Полемій, із града Олександрійського, із сином своїм Хрисантом до Риму прийшов. І прийняли його бояри з почестями, цар же вшанував його сенаторським місцем. Він єдиного сина свого Хрисанта всіх книг навчити намагався, на науку філософії віддав. Якого ж розуму і мудрости був юнак, останні його виявляють діла. Коли-бо всього книжного писання прагнув з цікавістю, на євангелські й апостольські натрапив книги, які, уважно прочитавши й ум свій в них заглибивши, сказав собі: "Доти тобі випадало, Хрисанте, поганські писання, темноти сповнені, читати, допоки не знайшов ти світла істини. Знайшовши ж — його єдиного тримайся, бо не є премудро і розумно від світла знову до пітьми повертатися. Згубиш підняті в ученні труди, якщо плоди трудів відкинеш, плоди ж трудів Бог тим, що шукають, подає, — так-бо велить Сам, як ти читав: "Шукайте і знайдете". Якщо ж шукав і знайшов і покинути це захочеш, то безумним і нерозумним людям уподібнишся. Твердо-бо тримайся того, чого всім розумом триматися годиться, щоб не впасти у велику марноту, коли таким трудом знайдені блага добровільно покинеш. Золото здобув і срібло, здобув каміння коштовне — для того шукав, аби знайти, і тому знайшов, щоб успадкувати здобуте. Пильнуй же, щоб не відняли в тебе здобутий той скарб". Так собі сказавши, шукав, хто міг би бути йому Божественного Писання учителем? І як же спершу слухачем був премудрости риторської і філософської і учнем учителів наймудріших, так бажав знайти простих вчителів, які колись були рибалками невченими і цілий світ у пізнання Христове зловили. Таких учителів розсудливий юнак старанно шукав, читав-бо апостола, який говорив: "Де премудрий? Де книжник? Де дослідувач віку цього? Хіба Бог не зробив безглуздою премудрість світу цього?" Тому що не мислив світ премудрістю Бога, благозволив Бог проповідуванням невчености спасти віруючих. Таке собі щодня думаючи і