Данило Туптало - Житія Святих - Березень, Данило Туптало

Після відходу старця Маюма Анин святий залишився у тій печері і сказав собі: "Сюди дійти наставлений я Богом, тут-бо і до кончини своєї залишатимуся". Виходив багато разів у внутрішню пустелю і там перебував часом до двадцяти, а часом до тридцяти днів і знову повертався в печерну свою келію. Умертвив же всі пристрасті тіла свого і підкорив плоть духові, через те підкорив йому Бог диких звірів, щоб служили йому. І ходили за ним два леви всюди, де він ходив, з них же одному і рану на нозі зцілив, зробив звіра здоровим.

Не лише для звіра, але і для людей був лікарем безкорисливим: дав-бо йому Бог благодать всілякі зцілювати хвороби і вади в людей. І розійшлася про нього слава у тому краю, і було ім'я його славне. Приходили до нього чоловіки і жінки, приводячи недужих своїх. Він же Божою благодаттю, що в ньому жила, усіх зцілював і відпускав здоровими. І покинув свої відходи в пустелю, сидів у келії задля людей, що до нього приходили, — на те бо його дарував Бог тому краєві як джерело зцілень, щоб ті, що приходитимуть до нього, не відходили марно і невтішно, не знайшовши його в келії, але кожний щоб прийняв лікування, якого потребує: і тілесним недугам зцілення, і душевним хворобам відраду від слів його духовних. А тому що місце те було безводне, потреба була мати багато води для багатьох людей, які до нього приходили. Через те викопав малий колодязь, аби збиралася дощова вода, — її ж на мало днів вистачити могло. Якось, коли прийшли до нього в час спеки якісь спраглі, звелів одному з учнів своїх (шість-бо вже братів з ним жило), аби начерпав із колодязя води і напоїв спраглих. Учень повідомив, що нема ні краплі води, бо вся витрачена на потребу, тоді преподобний із тихим лицем сказав до нього: "Сподіваюся на дивне ім'я Господнє, що знайдеш воду на вгамування спраги тих, що прийшли". Пішов учень, знайшов колодязь, аж до верху повен води, і зі здивуванням, радіючи і славлячи Бога, начерпав води і до отця приніс, розповідаючи про чудо, що сталося молитвами святого. І досить було води тої на всіляку потребу на багато днів. Було ж те у сімнадцятий рік постництва його. Хоч не скоро та вода вичерпалася, дощу все ж не було, тож не хотів знову такого чуда в Бога просити, а, смиряючи свій помисел, почав сам преподобний уночі з Єфрату на потребу тим, що приходили до нього, носити воду. Цілими ночами з вечора до ранку трудився, носячи воду, і Боже славословлення в устах мав, згадуючи слова Христові в Євангелії: "Якщо хтось напоїть чашею студеної води в Ім'я Моє, не загубить винагороди своєї". Трапилося ж так, що не було одного дня зовсім води, а прийшли до нього деякі брати з монастиря, щоб відвідати, і спраглі були з дороги. Схопивши водоносні посудини, сам пішов до ріки, що була далеко, і зразу повернувся. Бачивши його, що зразу повертався, думали, що знеміг тілом блаженний і через те, не дійшовши до ріки, повертається, побігли йому назустріч, хотівши самим піти до ріки по воду. Коли ж почали відра з його рамен знімати, виявили, що важкі, наповнені водою, і вельми здивувалися. Ангел-бо Господній, як же і раніше при Маюмі-старцеві, водою посудини наповнив. І скрикнули брати: "Слава Богу! Ось із рамен отця святого витекла вода жива і холодна". І, пивши її, веселилися. Святий же, смиренномудрий, сказав до них: "Пробачте мені, брати, грішний я, не через мене ця вода невидимо дарувалася, а через вашу велику спрагу — щоб не знемогли ви, допоки я б від ріки повернувся".

Єпископ Неокесарійськогограда на ім'я Патрицій, маючи любов до святого Анина, відвідував його і вельми шанував за життя його святе і чуда, що в благодаті Господній він творив, і пресвітером поставив його примусом. Чувши, що сам преподобний трудиться, носячи воду з Єфрата для людей, що до нього приходять, послав до нього осла, щоб ослом приносити воду, а святий щоб спочив із труду. Через декілька днів прийшов до преподобного один чоловік убогий, який не мав чим віддати борг позикодавцеві, і просив святого, щоб вчинив з ним милість і подав щось таке, чим би можна було викупитися від позикодавця. Преподобний же, вбогий душею і речами, не маючи що дати прохачеві, сказав: "Візьми, брате, осла цього і продай його — і віддаси борг свій". Взяв-бо чоловік той осла, пішов, а святий знову сам носінням води здалеку трудився. Про те довідавшись, єпископ послав йому иншого осла, кажучи: "Не даю тобі осла у володіння, але лише щоб воду носив. Я ж знову, коли мені треба буде, заберу його". І знову за якийсь час прийшов якийсь жебрак до преподобного, просячи подання, — він же, нічого не маючи, осла віддав прохачеві. Після цього прийшов до нього єпископ, щоб провідати, не побачив осла, звелів викопати колодязь великий і, привівши тварин, наповнив його водою, з ріки нанесеною, бо в краях тих сухих у землі немає в надрах водних жил — викопують сухі колодязі, і збирається в них вода з дощу чи снігу або наповнюють їх звідкілясь принесеною водою. Наповнив-бо єпископ колодязь водою, знову тварин своїх собі забрав, а після того як вода закінчувалася в колодязі, знову посилав ослів до ношення води і, наповнивши колодязь, знову до себе їх повертав.

У краю Апамійському був один стовпник на ім'я Піоній, який ангельське мав життя. Деякі ж із навколишнього населення злі люди прийшли вночі до монастиря його, сподівалися-бо багатство велике здобути там, і, підкопавши стіну, влізли, як злодії і розбійники, келії всі обходили, шукали, аби знайти щось, і, нічого не знайшовши, ні з чим вернулися. Один же з них, схопивши камінь, кинув у святого того стовпника, вдарив його в голову сильно і рану зробив. Коли ж відійшли злодії, думав стовпник зійти зі стовпа і йти до суддів, щоби кару їм вчинили. Довідався про те духом Анин преподобний, прикликав лева, який служив йому, і, за звичаєм поставивши йому їжу, сказав до нього: "їж до ситости, в далеку путь вирушити маєш". Тоді, хартію взявши, написав у ній так: "О отче преподобний, мені відомо, що, через нашестя злодіїв постраждавши, думаєш зі стовпа зійти,