Джон Гришем - Інформатор

Значною мірою обвинувачення спирається на свідчення двох в’язнів: Тодда Шорта і Дайггера Роблеса. Обоє стверджували, що сиділи в одній камері з Джуніором у різні періоди часу і чули, як він вихвалявся, що спіймав дружину в ліжку з іншим і застрелив обох. Покази свідків були на диво схожі. Вони розповіли присяжним, що Джуніор пишався своїм вчинком, він не жалкував і не розумів, чому зараз перебуває під слідством. (Якщо вірити чуткам і місцевим легендам, обидва інформатори зникли невдовзі після суду.)

Ключовим доказом став гаманець Сона, знайдений у вантажівці Джуніора. За законами Флориди, смертна кара може призначатися людині, якщо та здійснила вбивство. Проте вона передбачена також і за інші злочини, такі як зґвалтування, крадіжка, викрадення людини тощо. Таким чином, той факт, що Джуніор вкрав гаманець, піднесло справу із умисного вбивства за обтяжуючих обставин до вбивства першого ступеню.

Револьвер, який знайшли у вантажівці Джуніора, став фінальною крапкою для його захисників. Експерти балістики із державної кримінальної лабораторії дійшли висновку, що кулі, вилучені з тіл, були, безсумнівно, випущені з револьвера 38-го калібру.

В супереч порадам адвоката (захисником Джуніора був призначений судом новачок, для якого це була перша серйозна справа) Джуніор сам виступив на свій захист. Він палко заперечував будь-яку причетність до смерті дружини та приятеля. Чоловік стверджував, що його намагаються підставити на знак помсти за його опір у справі казино. Він розповів, що у його пиво щось підсипали в барі, оскільки він, випивши тільки три пива, відключився і вже не пам’ятав, як пішов звідти. Бармен підтверджував, що Джуніор випив щонайменше три пива, а також додав, що після цього він, бармен, допоміг йому сісти у вантажівку й залишив там.

Перед судом, як стверджується у записах, Джуніор тримався гідно, хоча перехресний допит тривав досить довго.

У присяжних було достатньо доказів: зброя, гаманець, двоє інформаторів, захист, що базувався на двох непереконливих свідченнях, обвинувачуваний, який, вочевидь, був п’яним і багато чого не пам’ятав. На останньому етапі слухання адвокат Джуніора зателефонував його брату Вілтону та двоюрідному брату. Чоловіки підтвердили, що Джуніор був гарним чоловіком і батьком, не п’яницею, у нього не було свого пістолета і він не стріляв уже багато років.

Присяжні винесли два смертних вироки.

За усі вісім днів, які тривав процес, суддя Макдовер, яка вперше вела справу про зумисне вбивство, підтримала сторону обвинувачення за всіма пунктами. Вже саме тільки рішення про зміну місця слухання було повною зневагою до прав Мейса. Суддя надала цілковиту свободу висловлювання державним свідкам і постійно відхиляла протести захисту. Коли ж показання давали свідки захисту, суддя задовольняла майже кожен протест обвинувачення. На те, як вона вела засідання, неодноразово подавали апеляції, деякі скарги передали до вищих установ. Та, незважаючи на це, на кожному суді вирок підтверджували.

Усі дві з половиною години шляху до в’язниці Лейсі думала про Г’юго. Трохи менше ніж два місяці тому вони їхали туди разом, обоє сонні, пили каву, яка не давала їм заснути. Вони говорили про те, що не довіряють Маєрсу, і загалом про його теорію великої змови. Тоді вони вперше зізналися собі, що це може стати небезпечним.

Якими ж наївними вони були.

Лейсі приїхала в округ Бредфорт, далі повернула за знаком, що вказував напрямок до міста Старк, і зрештою під’їхала до в’язниці. Приблизно півгодини вона витратила, щоб дістатися у крило Q. Був понеділок, полудень, жодних інших адвокатів на місці не було. Вона чекала п’ятнадцять хвилин у маленькій конференційній кімнаті, поки не з’явився Джуніор, закутий в ланцюги. Охоронці зняли кайдани, й чоловік зайняв місце по той бік пластикової стіни. Він підняв слухавку, усміхнувся і сказав:

— Дякую, що прийшли.

— Вітаю, Джуніоре. Приємно бачити вас знову.

— У вас гарний вигляд, незважаючи на те, що сталося. Сподіваюсь, ваші рани уже загоїлися.

— Принаймні волосся відростає, і це найважливіше.

Він усміхнувся. Сьогодні Джуніор був більш жвавим, більш налаштованим на діалог. Лейсі подумала, що йому, мабуть, дуже кортить зустрітися зі своїми адвокатами. Вперше за багато років у смертника з’явилася надія.

— Співчуваю з приводу вашого друга Г’юго, — сказав Джуніор. — Мені він подобався.

— Дякую.

Насправді їй не хотілося говорити про Г’юго, але у них було вдосталь часу, щоб поговорити про все. Лейсі розповіла, що родина Г’юго добре тримається і намагається пережити це горе, але їм дуже важко. Джуніор розпитував про аварію, як і де вона сталася та чи щось уже з’ясували. Він сумнівався, що то був нещасний випадок, і Лейсі підтвердила його здогадки. Мейс не міг зрозуміти, чому ніхто не розслідує смерть Г’юго.