Павло Архипович Загребельний - Левине серце

єдність не заважала кожному з них застосовувати свої власні способи завоювання дівочого серця. У Безтурботного вони виявилися найпліднішими, єдина хитрість, до якої вдався Безтурботний, — це таємничість. Він не рекламував своїх почуттів, з Котею зустрічався так, щоб ніхто про те не знав, спільників і помічників не мав, бо циганка Олеля не могла вважатися ні спільником, ні помічником, — вона тільки співчувала Безтурботному, але на відстані і без будь-яких дій. Приховувати своє залицяння Безтурботному доводилося тому, що остерігався він деяких атавістичних рис у характерах таких своїх суперників, як Самусь і Рекордист Іванович. Левенець в лік не йшов — його Безтурботний взагалі серйозним суперником не вважав (а дарма!), від тих же міг ждати всього: реп’яхів у шевелюру, чорнила на білу сорочку, колючок Коті під плаття — все в найкращих традиціях проклятого минулого. Ці хлопці могли підпустити тобі осу, щоб вона вжалила в одне місце, коли залицятимешся до дівчини, закидати розбовтками, підпалити тобі штани, заклеїти тобі рот широким пластиром, як в американських детективах, — вигадливості в таких справах немає меж.

До Коті в хлопців не могло бути ніяких претензій. Адже вона досить недвозначно пропонувала кожному з них відчепитися від неї, не давала нікому запевнень, зобов’язань і обіцянок, вигідно відрізняючись од тих поетів, які щосили б’ють себе в груди, обіцяючи «оспівати» те й се, але полишають це прекрасне заняття для когось іншого, самі не ворухнувши й пальцем, щоб здійснити обітницю.

Рекордист Іванович погорів на золоті. Вигадане воно було чи справжнє — Котю цікавило тільки золото людських душ, а яка ж душа в Рекордиста? Гриші Котя розповіла про нього тільки для того, щоб натякнути про наявність ще одного — найголовнішого, назвавши його там на острові «ще дехто». Але Гриша засліплений був постаттю суперника найближчого — Самуся і нічого не второпав. А коли б допитався й довідався? Що б міг зробити за три-чотири дні, втративши три роки? Дівчині треба увійти в кожен нерв — тільки тоді вона твоя. А Гриша й не пробував входити — тільки доторкувався.

Самусь же просто смикав за нерви. А Безтурботний увійшов. Як? Без будь-яких зусиль. Гриша сотворив собі з Коті кумира і хотів принести себе в жертву, а Котиної згоди на це не спитав. Самусь думав узяти трудовими успіхами, але теж забув поцікавитися, що Котю більше приваблює: трудові успіхи чи душа? Безтурботний же про жертви не говорив, успіхами (навіть своїми службовими) не хвалився, а почав одразу ж не з обмеженого меркантилізму, а з високого ладу душі. А в чому високий лад душі? В розчуленості, в чистих сльозах і в ще чистішій поезії. Гриша Левенець не те що забув про поезію, а просто ще був занадто недосвідчений. Самусь взагалі не знав ні віршів, ні сліз. А це ж зброя духу. Віршів треба читати якомога більше і якомога заплутаніших. Хай дівчина нічого не зрозуміє, зате слухати їй буде приємно. Дівчата не переносять точного мислення. Коли все зрозуміло, тоді на них нападає нудьга, а носіїв нудьги вони зненавиджують. Безтурботний мав природне відчуття дівочої психології, в його великій голові, не переобтяженій знаннями, знайшлося досить місця для цілої купи віршів, і завдяки цьому, наприклад, він уже міг вважати себе вченішим за міністрів древньої Спарти, які вміли тільки читати, писати й плавати. А на мотоциклі вони вміли їздити? А стріляти з двостволки? А писати звіти про роботу, якої не було? А одержувати зарплату в трьох товариствах, ніде не ворухнувши й пальцем? А читати дівчатам вірші? Самі бачите, скільки переваг мав Безтурботний навіть над міністрами всемогутньої Спарти, яка завоювала весь Пелопоннеський півострів, то чому ж він би не спромігся завоювати дівоче серце? Безтурботний бив віршами, ніжністю, жагою, шаленством: «Я сто століть затято колінкую, я сто століть підводжуся з колін, як золоте ім’я твоє зачую — віддам і світ, і це життя взамін».

Мало цього, не досить? Тоді будь ласка: «На сто колін перед стома богами, на сто століть єдине лиш: прийди! Візьми мій світ жаждливими руками і в поцілунку небо зазвізди!»

Ну, припустімо, «зазвізди» нагадує звук, яким кличуть лошат, але хіба Коті звикати до таких звуків? Не з княгинь вона й не з герцогинь, та й циганську кров у жилах мала, про що й циганка Олеля недвозначно заявила, довідавшись про доччиного обранця і про те, чим він найбільше зачарував її.

— А чи мене мій Щусь не тим самим узяв? Моя кров у Коті, моя душа, все моє!

Отже, нам тепер ясно, що Безтурботний виказував перед Котею прекрасну суміш ніжності й державного могуття і тому між ним і Гришею та Самусем конкуренції взагалі не могло бути, а в змаганні (на жаль, назвати його соціалістичним не можна, бо інтереси колективізму тут відходять на задній план) їм обом судилася безнадійність і марність зусиль. Щоправда, коли всі зусилля марні, тоді чоловік ладен виявляти їх найохочіше і, сказати б, перебільшено. Ми й показали тут, як це робили Гриша Левенець і Самусь. А здогадайся хтось із них прочитати Коті сонет Петрарки або пушкінське «Я помню чудное мгновенье» — і ще й не знати, в якому напрямку тоді розвивалися б події і наша розповідь.

А так — усе відомо. Під навісом посеред поля цілий тиждень гуло й несамовитіло весілля. Може виникнути законне запитання: а чому Безтурботний не справляв весілля в лісництві? Тихо, затишок, затінок, дерева, кущі. Пояснення найпростіше. Безтурботному хотілося, щоб його весілля бачив увесь район. Коли бачать — заздрять. А в кущах що? Ти сховаєшся з одного боку, а хтось — з другого. Тут уже не бачать, а підглядають. Ні, хто народився в степу, того вабить простір! Ну, а простір примушує людину мислити великими масштабами, а коли мислиш масштабно, тоді особисте, як справедливо пишуть у газетах, відступає на задній план.

Ой грай, море, радуйся, земле!

За цими балачками автор мало не прогавив весілля. Це був би неприпустимий гріх, бо, як пишуть у першому томі виданої «Науковою думкою» книги «Весілля»: «Весільні звичаї, обряди та пісні, що творилися народом протягом багатовікової історії, — це важливий складник народної культури. В ньому відбилися кращі риси світогляду, моралі, поетичних уявлень трудового народу, його артистичні нахили. І тепер, коли склалася нова, радянська сім’я, старі традиційні обряди наповнюються новим, соціалістичним змістом». Там ще багато цікавого. Наприклад: «3 давніх-давен одруження завжди було однією з важливих, урочистих і хвилюючих подій у людському житті. Спливали століття, падали