Лана Рей - Інтригуюче кохання, Лана Рей

81 Аманда

- Ви сердитесь на мене, Ваша Світлість? - Запитала я у герцога Дрейка.

- Я не серджусь на тебе, Амандо. Ти вчинила правильно. Ніхто не сміє ображати тебе. Якби ти не викликала б на дуель того бовдура, то це зробив би Крістіан або я. Не вистачало ще, щоб хтось ображав мою ученицю і наречену мого сина.

Почувши відповідь свого наставника, я видихнула з полегшенням, бо не хотіла створювати йому зайвих проблем.

Сама не знаю, чому так розлютилась, коли почула того бісового графа Розе. Я не вперше чула щось подібне, але побачивши його, не стрималась.

 Через таких блазнів і слабаків, що бояться розумних, самостійних і сильних жінок, ми маємо такі несправедливі закони в нашому королівстві.

Досі ніхто не задумувався над тим, що жінки можуть не лише вишивати і народжувати дітей, а й займатися наукою, медициною чи військовою справою.

Звісно, що більшість жінок  нашого королівства цілком задоволені тим, що мають і не хочуть нічого змінювати, але є ще й інші, які прагнуть отримувати нові знання та реалізовувати себе у чомусь новому.

Було б справедливо, якби кожна жінка сама могла вирішувати те, як їй жити і чим займатись.

Я була дуже рада, що Дрейки підтримують мою думку.

- Про що задумалась, мала? - поцікавився Крістіан, заходячи до мене в кімнату.

- Я хвилююсь через завтрашній день...

- Все буде добре, Амандо Торенс. Вище голову і не сумуй. Я впевнений, що ти добряче провчиш того тупого нахабу і вкажеш, де знаходиться його місце.

- Про саму дуель я не хвилююсь. Мене турбує те, як це сприймуть інші.

- Амандо, роби те, що підказує тобі серце, а про наслідки не турбуйся. Ти маєш підтримку герцогства Дрейк, твій наставник - рідний брат нашого короля, а твій наречений - другий претендент на трон, - посміхаючись, промовив Крістіан.

- А ще мій наречений, просто, вражає своєю скромністю, - сміючись відповіла я, штовхаючи хлопця локтем у бік.

-  Що маємо, те маємо, - промовив Крістіан Дрейк, обіймаючи мене.

- Навіть не уявляю, як мені міг сподобатись такий самовпевнений і смозакоханий нахаба, як ти?

- Це мій секретний шарм так діє на дівчат.

- Що?! Яких це ще дівчат?! 

- На одну дівчину... Я більше не помічаю нікого крім тебе, принцесо. Тільки не бийся... - Сміючись, відповів Дрейк, ухиляючись від моїх ударів.

Настурного дня в призначений час ми всі приїхали на центральне поле для дуелей, де аристократи, зазвичай, з'ясовують свої стосунки. Я навіть не думала, що збереться так багато глядачів.

Я була вбрана у тренувальну форму роду Дрейків і це надавало мені впевненості. Щойно я з'явилась, піднявся шум.

Я першою вийшла на поле для дуелей і стала чекати на свого супротивника, який з'явився через кілька хвилин.

Граф Розе випромінював самовпевненість і дивився на мене так наче вже переміг.

- У тебе ще є останній шанс, щоб передумати, дівчисько. Принеси мені вибачення і тоді тобі не доведеться страждати.

- Коротуне, вибий з нього дух і пару!

- Давай, Амандо! Покажи цьому нахабі, де раки зимують!

- Примусь його пожаліти про те, що він сказав!

 Я озирнулась і побачила своїх колишніх одногрупників із військової академії, а з ними професорів Фобоса і Корвіна.

Їхня поява і підтримка так розчулила мене, що я мало не розплакалась. Я кілька разів глибоко вдихнула і видихнула. Це завжди допомагало мені сконцентруватись і заспокоїтись.

- Меньше слів і більше діла! - Промовила я, звертаючись до свого супротивника.

Суддя подав знак, що бій розпочався і я кинулась  на графа Розе. Перемогти цього бовдура я могла всього за кілька ударів, але вирішила розтягнути задоволення, потішити глядачів і провчити його за зверхнє ставлення до мене.

Граф не те що не міг ухилитись від моїх атак, він не встигав цього зробити. За п'ять хвилин нашого поєдинку граф Розе вже ледве стояв на ногах, а я ще навіть серйозно за нього не бралася.

- Коротуне, зламай йому ноги. Ти ж чудово це вмієш! - Голосно кричав Калеб.

Почувши це, граф здався і вже збирався піти геть.

- А ви нічого не забулись, графе Розе? Якщо я не одержу ваших вибачень, то не прийму вашої жалюгідної капітуляції, - Сміючись, промовила я.

Мій супротивник зупинився і пробелькотів свої вибаченя. Глядачі підняли його на сміх.

Я підійшла до кадетів військової академії, щоб привітатись і подякувати за їхню підтримку і віру у мене.

Всі разом ми відправились у найближчий паб, щоб відсвяткувати мою перемогу і поспілкуватись.Тільки зараз я зрозуміла, як скучила за всіма цими хлопцями, з якими встигла розділити багато труднощів під час нашого навчання.

- Не смійте забувати, що Аманда - моя наречена! - Вже вдесяте попередив всіх Крістіан Дрейк.

- Дрейку, ти - бісів везуник! Це ж треба було примудритись у чоловічій військовій академії знайти собі наречену?! - Сміючись, промовив Діл, плескаючи Крістіана по плечі.

- Амандо, я радий бачити, що у тебе все добре, - почувся знайомий голос.

Я озирнулась і побачила свого брата - близнюка, Армана.    

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍