Стюарт Тертон - Сім смертей Івлін Гардкасл

Чумний Лікар попереджав, що мене зрадить Анна. Чому він так сказав, якщо насправді мені брехав Деніел? І чому він казав мені, що втекти з цього будинку намагаються троє, якщо насправді їх четверо? Він зробив усе можливе, щоб приховати дволичність Деніела.

— Я був таким сліпим, — глухим голосом кажу я.

— Що таке? — питає Анна, відсахується і стурбовано дивиться на мене.

Я не відразу можу говорити, коліщата в голові починають працювати, сором поступається місцем холодному розрахунку. Обман Деніела був дуже продуманий, але його мета залишається неясною. Я міг би зрозуміти, якби він намагався втертися в мою довіру, щоб отримати зиск від моїх розслідувань, але ж це не так. Він майже не питав про них. Навпаки: він дав мені фору, сказавши, що саме Івлін буде вбито на балу, і він попередив мене про Лакея.

Я більше не можу звати його другом, але й у тому, що він ворог, я теж не можу бути певним. Мені потрібно зрозуміти його позицію, а для цього буде найкращим удавати нерозуміння, доки він не виявить свої справжні наміри.

Розпочати треба з Анни.

Боже допоможи нам, якщо вона вибовкне що-небудь Дербі або Денсові! Їхня перша реакція на проблему — кидатися на неї, навіть, якщо вона огорнута шипами.

Анна дивиться на мене, чекаючи на відповідь.

— Я знаю щось, — кажу я, перетнувшись з нею поглядом. — Щось важливе для нас обох, але не можу сказати тобі, що саме.

— Ти боїшся змінити день, — каже вона так, ніби це найочевидніша річ у світі. — Не переймайся, в цій книзі вдосталь такого, про що мені неможна казати тобі, — вона всміхається, її тривога зникає. — Я довіряю тобі, Ейдене. Якби не довіряла, я б не була зараз тут.

Простягнувши руку, вона допомагає мені встати з підлоги.

— Неможна залишатися в цьому коридорі, — каже вона. — Я жива лише тому, що він не знає, хто я. Якщо він побачить нас удвох, я житиму недостатньо довго, щоб допомогти тобі, — вона поправляє фартух і чепець, напускає на себе покірний вигляд. — Я піду перша. Знайди мене біля дверей спальні Белла через десять хвилин і завжди пильнуй. Щойно Лакей оговтається, він шукатиме тебе.

Я погоджуюсь, але не маю наміру чекати на протязі в цьому коридорі. Усе, що сьогодні відбувається, має на собі відбитки пальців Гелени Гардкасл. Мені треба поговорити з нею, і зараз, можливо, мій останній шанс зробити це.

Досі відчуваючи побиті ребра та постраждалу гордість, я шукаю її у вітальні, але там є лише кілька людей, які пліткують про Дербі, якого увів охоронець Стенвіна. І дійсно, його тарілка з яйцями та нирками стоїть на столі, де він її залишив. Вона досі тепла, він не міг піти давно. Кивнувши гостям, я йду до спальні Гелени, стукаю в її двері, але у відповідь отримую мовчання. Не маючи часу, я б'ю ногою, ламаючи замок.

«От і розв'язано загадку зламу».

Штори засунуті, сплутані простирадла на ліжку з балдахіном звисають з матраца на підлогу. Атмосфера в кімнаті забруднена поганим сном, потом кошмарів, тут досі не провітрили. Платтяна шафа відкрита, на трюмо трохи просипалася пудра з великої бляшанки, косметичні засоби розкриті й відсунені вбік, тож леді Гардкасл займалася своїм туалетом дещо поспішно. Я кладу долоню на постіль — вона холодна. Її тут немає вже досить давно.

Так само, як і тоді, коли я був у цій кімнаті з Міллісент Дербі, бюро стоїть розкрите, сьогоднішню сторінку з щоденника вирвано, а в лакованому футлярі бракує двох револьверів, для яких він призначений. Івлін, певно, взяла їх рано вранці; можливо, після того, як отримала записку, де їй наказали скоїти самогубство. У неї не мало бути проблем із тим, щоб пройти сюди крізь бічні двері, коли її мати пішла.

Але якщо вона має намір застрелитися цим револьвером, чому вона зрештою скористалася натомість сріблястим пістолетом, який було поцуплено в доктора Діккі? І навіщо вона взяла з футляра обидва револьвери? Я знаю, що один вона дасть Майклові для полювання, але не можу уявити, що це її сильно турбувало, коли вона дізналася, що під загрозою її власне життя, або життя її подруги.

Мій погляд зупиняється на щоденнику з вирваною сторінкою. Це теж Івлін зробила, чи хтось інший? Міллісент підозрювала Гелену Гардкасл.

Проводячи пальцем вздовж рваного краю, я відчуваю неспокій.

Я бачив призначені зустрічі в щоденнику лорда Гардкасла, тож знаю, що на відсутній сторінці були зустрічі з Канінгемом, Івлін, Міллісент Дербі, старшим конюхом і Ревенкортом. Єдина з цих зустрічей Гелени Гардкасл, про яку я певний, що вона відбулася — з Канінгемом. Він признався в цьому Денсові, а його вимазані чорнилом пальці залишили відбитки на сторінках.

Я роздратовано закриваю щоденник. Ще так багато я не розумію, а час спливає!

Мучений цими думками, я підіймаюся сходами до Анни, яка ходить взад-вперед навпроти спальні Белла, дивлячись в альбом для замальовок. По інший бік дверей я чую приглушені голоси. Деніел має розмовляти там з Беллом, а це означає, що дворецький зараз на кухні з пані Драдж. Незабаром він піде сюди.

— Ти бачив Ґолда? Він має вже бути тут, — каже Анна, вдивляючись у тіні, неначе сподіваючись вирізати його своїм гострим поглядом з мороку.

— Не бачив, — кажу я, нервово озираючись. — Навіщо ми тут?

— Лакей уб'є дворецького та Ґолда вранці, якщо ми не перевеземо їх до безпечного місця, де я зможу захищати їх, — каже вона.

— Приміром, до сторожки.

— Точно. Але це не має виглядати так, ніби ми робимо саме це. Якщо це буде видно, Лакей знатиме, хто я, і уб'є мене. Якщо він вважатиме, що я лише доглядаю, а вони надто поранені, щоб бути небезпечними, він тимчасово дасть нам спокій, а саме це нам і потрібно. Книга каже, що вони досі мають зіграти якусь роль, за умови, що ми збережемо їх живими.

— То навіщо тобі я?

— Якби ж то я знала! Я не зовсім певна, що саме маю робити. Книга каже привести тебе сюди в цей час, але… — вона зітхає та хитає головою. — Це єдина чітка інструкція, решту не зрозуміти. Я ж уже казала, коли ти її мені давав, ти не надто прозоро висловлювався. Останню годину я намагалася розшифрувати сторінки, бо розуміла,