Філіп Сендс - Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

Під час мого першого візиту до Вавеля куратори саме готувалися до повернення портрету Чечилії Галлерані. Після екскурсії приватними апартаментами Франка директор фотографічної експозиції запросила мене до свого кабінету, аби показати велику пласку коробку, перев’язану вицвілим оксамитом. На чудовому червоному потертому оксамиті була назва: «Замок у Кракові». Директор сказала: «Нацисти забули її, коли втікали; ми знайшли цю коробку у підвалі».

Всередині, надруковане на великій картці, було гарне святкове привітання: «Геру генерал-губернатору, рейхсміністру д-ру Франку, з нагоди його уродин 23 травня 1944 року, — від канцелярії суду з вдячністю». Під цими словами було вісім підписів. Вірні слуги замовили для нього серію гарних чорно-білих фотографій навіть тоді, коли більшовики були зовсім близько. На світлинах було зображено розкіш Вавеля, інтер’єр приміщень і твори мистецтва. Серед них була й чорно-біла фотографія «Пані з горностаєм», обрамлена «червоно-біло-чорними» зображеннями нацистського періоду.

107

Я відвідав Вавель у компанії Нікласа, коли «Чечилію Галлерані» вже повернули сюди. Директор музею і власники картини дозволили нам рано-вранці, перед відкриттям музею, побути з портретом сам на сам. Відтоді, як Ніклас востаннє стояв перед цією картиною, минуло сімдесят років. Тепер вона знову була перед його очима, а він наче став маленьким перед її силою.

Ніклас Франк і Чечилія, 2014 р.

Того дня ми з Нікласом вечеряли в одному з місцевих ресторанів у старій частині Кракова. Ми говорили про письмові документи, про слова і час, про відповідальність. Наприкінці нашої трапези з-за сусіднього столика вийшли троє людей. Коли вони проходили повз нас, літня пані сказала: «Ми мимоволі підслухали вашу розмову; ця ваша книга має бути цікавою». Ми розговорилися; до нас приєдналися мати з дочкою і зятем. Пані виявилася науковцем, це була спокійна і поважна бразильська професорка хімії. Вона повернулася до міста, де народилася, і з якого її як єврейку вигнали у 1939 році, коли їй було десять років. Повертатися сюди було нелегко. Яку частину нашої розмови вона вимушено підслухала? Я поцікавився. З’ясувалося, що небагато.

Її дочка народилася вже після війни у Бразилії. Вона була більш різкою у своїх висновках, ніж її мати. Вона сказала: «Мені подобається у Кракові, але я ніколи не забуду, що наробили німці. Я навіть не хочу з німцями розмовляти».

Ми з Нікласом перезирнулися.

Літня пані подивилася на Нікласа і спитала: «А ви, мабуть, єврей з Ізраїля!?»

Ніклас відповів відразу: «Зовсім навпаки. Я німець; я син Ганса Франка, генерал-губернатора Польщі».

Ненадовго всі замовкли.

Тоді Ніклас встав і вибіг з ресторану на вулицю.

Пізніше я його знайшов.

— Вони мають право бути такими різкими, — сказав він. — Мені соромно за зло, яке причинили їм німці — цій жінці, її родині.

Я почав його заспокоювати.

108

1944 рік був для батька Нікласа непростим роком. Було кілька замахів на його життя, один з яких хотіли вчинити, коли він їхав потягом з Кракова до Лемберга. Влітку союзники звільнили Париж; німці відступали на заході і на сході, концентруючи сили у центрі.

Новини зі сходу про швидкість просування Червоної армії були особливо тривожними. Однак Франк все ще знаходив час перейматися євреями, яких залишилося на його території не більше ніж сотня тисяч. «Їх ми повинні розглядати, — казав він на зустрічі членів нацистської партії у Кракові, — як рід, який треба ліквідувати».{467}

Через два дні після цієї промови, виголошеної на початку весни, більшовики увійшли на територію Генерал-губернаторства, швидко наближаючись до Кракова і Вавеля.

У травні Франк святкував свій сорок четвертий день народження. Вірні колеги зробили йому подарунок — п’ятдесят фотографій в оксамитовій коробці, там була і світлина «Пані з горностаєм».

11 липня на голову німецької поліції у Кракові було вчинено зухвалий замах учасниками польського руху опору. Франк відповів на це стратою польських в’язнів.{468} 27 липня до Лемберга увійшли більшовики.{469} Вехтер зник у напрямку Югославії, а племінниця Лаутерпахта Інка Гелбард знову могла вільно пересуватися вулицями. Жолкєв теж було звільнено, і Клара Крамер змогла вилізти зі своєї схованки під підлогою, де провела майже два роки. 1 серпня у Варшаві почалося повстання.{470} Не маючи наміру відступати, Франк наказав вжити нових заходів, жорсткіших за усі попередні.

У вересні Франк перейнявся долею концтаборів, які були розташовані на підконтрольній йому території. В його щоденнику занотовано розмову з Йозефом Бюлером щодо табору Майданек{471}, це була перша згадка про табори смерті. Після звільнення табору на два місяці раніше, більшовики зняли документальний фільм про жахливу картину, яку вони там застали, висвітливши у стрічці жахливе становище тих півтори тисячі в'язнів, що вціліли.

109

У міру того, як більшовики просувалися в бік Кракова, Франк вирішив: коли тікатиме з міста, він візьме з собою портрет Чечилії Галлерані. На початку 1945 року, коли більшовики наблизилися зі сходу настільки, що можна було чути постріли, Франк наказав підлеглим підготувати «Пані з горностаєм» і взяв її з собою в дорогу до Баварії.

В останні тижні Франк вирішив довести до кінця незавершені справи. Він дописав два своїх есеї, один під назвою «Про справедливість», інший — «Диригент оркестру». Він навіть встиг востаннє піти до Краківської опери на «Орфея і Еврідіку». Також дивився фільми{472}, серед яких «Сім років невдач» з Гансом Мозером, видатним австрійським актором, який колись виконав головну роль у кіноверсії «Міста без євреїв». Перспективи були тоді такими яскравими, хоч Франк і не звертав уваги на те, що Мозер відмовився розлучитися з своєю дружиною-єврейкою Бланкою Гіршлер.

17 січня 1945 року було обрано як день від’їзду. Небо над Краковом було синє-синє, не видно було ані хмаринки, місто купалося у променях сонця. Франк покинув Вавельський замок о 13:25 у чорному мерседесі (номерний знак EAST 23), за кермом сидів його вірний водій гер Шампер. У конвої, який вирушив до Баварії, також їхали його найближчі соратники і щонайменше тридцять вісім томів його щоденників. «Пані з горностаєм» теж була з ними. Це був своєрідний превентивний захід, щоб, як Франк заявить пізніше, «її не змогли вкрасти за моєї відсутності».

Конвой попрямував на північний захід до Ополе,