Філіп Сендс - Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

а звідти — до замку Зейхау (Сіхув), де Франк відсидівся кілька днів у свого старого знайомого графа фон Ріхтгофена. Значну частину награбованих у Кракові творів мистецтва вже було перевезено сюди. Бріґіт і більшість дітей, серед яких був і Ніклас, повернулися до Шоберхофа. Через чотири дні після від’їзду з Вавеля Франк разом з двома своїми стенографами Мором і фон Фенске, які чемно заповнювали його щоденники з жовтня 1939 року, знищили більшість офіційних документів, привезених з Вавеля. Втім, щоденники Франка не чіпали, зберігши докази його звершень.

Група вирушила на південний схід до Агнетендорфа (нині Яґняткув), щоб відвідати ще одного друга Франка, Нобелівського лауреата з літератури Герхарта Гауптмана. Попивши чаю з письменником, який симпатизував нацистам, Франк вирушив до Бад-Айблінга, аби відвідати Ліллі Ґрау і втамувати свою потребу любові. З Бад-Айблінга до рідного дому Франка у Нойгаус-ам-Шлірзе залишався невеличкий відрізок дороги.{473}

2 лютого Франк створив канцелярію Генерал-губернаторства у вигнанні, підтримуючи ілюзію своїх повноважень. Він облаштував для цього приміщення{474} на Йозефталерштрассе, 12, у колишньому кафе Бергфріден, де він згодом проведе дванадцять тижнів, видаючи різні розпорядження і вдаючи, що нібито має якісь керівні повноваження. Час від часу він навідується до Бріґіт і дітей у Шоберхоф, але також проводить час з Ліллі у Бад-Айблінгу (за словами Нікласа, вона залишалася вірною йому до кінця життя; через багато років, коли вона померла, біля її ліжка на тумбочці було знайдено фотографію Франка). У квітні помер президент Рузвельт. Віце-президент Гаррі Трумен змінив його на посаді очільника держави. Через три тижні німецьке радіо сповістило про смерть фюрера.

Це був кінець війні і нацистському Рейху. У середу 2 травня Франк спостерігав за американськими танками, що рухалися у напрямку Шлірзе. Через два дні, у п’ятницю 4 травня, він зробив Бріґіт останній подарунок: купу банкнот, приблизно п’ятдесят тисяч рейхсмарок готівкою.{475} Брат Нікласа Норман, який був присутній, коли Франк на прощання подарував своїй дружині гроші, зауважив, що це відбулося без прощального поцілунку і без жодних теплих слів один одному. Втративши владу, Франк став боятися Бріґіт, як ніколи досі. На думку Нікласа, Бріґіт несла частину відповідальності за злочини чоловіка, через те, що заохочувала його, користувалася перевагами його керівного становища, відмовила йому у розлученні влітку 1942 року. «Якби моя мати сказала: «Гансе, не роби цього, я наказую», він би не наважився нічого зробити», — це було радше пояснення від Нікласа, а не виправдання.

Ніклас мав власне розуміння такої сильної влади Бріґіт над своїм чоловіком, усупереч його жорстокому ставленню до неї. «Він був жорстоким, аби приховати таємницю своєї гомосексуальності», — сказав мені Ніклас. Звідки він дізнався про це? З листів його батька і щоденника його матері. «Щоразу здавалося, ніби Ганс, знову і знову відчайдушно бореться, — зізнавалася Бріґіт, — аби звільнитися від свого юнацького захоплення чоловіками». Тут йшлося про час, проведений в Італії. Це був той самий Франк, який 1935 року вітав прийняття статті 175, п. А кримінального кодексу Рейху{476} і поширення заборони на гомосексуальні стосунки. Така поведінка «виражає нахили, які неприйнятні у нормальній національній громаді», проголошував Франк, і каратиметься немилосердно, «поки це плем’я не зникне». «Я думаю він був Lustknabe, гей», — сказав Ніклас.

Після прощання з Бріґіт колишній генерал-губернатор Франк повернувся до своєї вдаваної канцелярії. Він сидів у передньому приміщенні старого кафе разом зі своїм ад’ютантом, водієм і секретарем. Усі троє до кінця залишалися йому вірними. Очікуючи своєї долі, вони пили слабеньку каву.

Біля входу до кафе зупинилася машина, військовий джип американців.{477} Двигун замовк. Лейтенант Волтер Штейн із Сьомої армії США вийшов з автомобіля, озирнувся довкола, попрямував до кафе, увійшов досередини, оглянув кімнату і спитав, хто з присутніх є Гансом Франком.

— Я, — сказав рейхсміністр і колишній генерал-губернатор окупованої Польщі.

— Підете зі мною, вас заарештовано.

Штейн посадив Франка на заднє сидіння джипа. На переднє сидіння поклали щоденники, тоді джип поїхав. В якийсь момент Штейн повернув на Йозефталерштрассе, аби забрати звідти якийсь фільм, який залишався у сім’ї Штейна, поки не повернувся до Нікласа через кілька десятиліть по тому. Він дозволив мені його подивитися. Там були кадри, де Франк бавиться з псом, як їдуть потяги, було відвідування краківського гетто і дівчинка у червоній суконці.

«Пані з горностаєм» на кілька тижнів затрималася у Шоберхофі, поки її не забрали разом з кількома іншими роботами Рембрандта. Ще одна картина, «Портрет юнака» Рафаеля, зникла. Це одна з найвідоміших у світі зниклих картин. На думку Нікласа, Бріґіт могла виміняти її у місцевого фермера на молоко та яйця. «Можливо, вона висить в когось над каміном у Баварії», — припустив Ніклас з глузливим вогником в очах.

110

У червні ім’я Франка з’явилося у списку імовірних обвинувачених у кримінальному процесі проти провідних німецьких чиновників.{478} Включення «Варшавського різника»{479}, як його називали, було схвалено Робертом Джексоном за підтримки польського уряду у вигнанні. Франка перевезли до в’язниці поблизу Місбаха, який розгромили солдати армії США, які звільняли Дахау. Там він спробував накласти на себе руки, спершу порізавши лівий зап’ясток, а згодом — приклавши іржавий цвях до горла. Самогубство не вдалося і його забрали до Мондорф-ле-Бен, курортного містечка у Люксембурзі, помістивши у реквізованому готелі «Палас» разом з іншими провідними нацистами. Там Франка допитали.{480}

Одним з відвідувачів цього готелю був економіст Джон Кеннет Гелбрейт від воєнного міністерства США, який був у відпустці. Він написав статтю про готель «Палас», яку надрукували у журналі «Лайф» на одній сторінці з рекламою капсул з вітамінами В із зображенням неймовірно чарівної Дороті Ламур. Гелбрейта не вразило товариство Франка, нацисти майже увесь час ходили по веранді і дивилися на пейзаж за вікном. Гелбрейт спостерігав за характерною поведінкою окремих в’язнів, помітивши, що Юліус Штрайхер, засновник газети «Штурмовик», має звичку зупинитися під час прогулянки і, без попередження, повернутися в бік огорожі і «виструнчившись, викинути руку у нацистському вітанні». Роберт Лей, голова Німецького трудового фронту Гітлера, виглядав як «волоцюга з Бавері»; Герман Герінг справляв враження «дурнуватого крутія».{481}

У такій поважній компанії, розпатланий, знавіснілий Франк займав свій час плачем і молитвою. На початку серпня його допитував один американський офіцер. Відповіді свідчили про порушення психічного стану і жалюгідні спроби уникнути майбутніх докладних пояснень своєї діяльності. Протягом цього першого періоду ув'язнення Франк шукав можливостей якось виправдати свою роль. «Мої обов’язки у Кракові було неймовірно складно виконувати, — розповів