Філіп Сендс - Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

двох вихідних днів під ефективним керівництвом унтерштурмфюрера СС Амона Гьота (згодом британський актор Рейф Файнс виконав його роль у фільмі «Список Шиндлера»). І це було зроблено через те, що Франк не хотів більше бачити руїни гетто з вікон Вавеля. У травні повстання у варшавському гетто було остаточно придушено, фінальним актом цього стало зруйнування Великої синагоги. Це було здійснено группенфюрером СС Юрґеном Штропом, який з гордістю доповідав про деталі операції у звіті, підготовленому для Франка.{460} У Варшаві тепер жило на мільйон людей менше, і Франк сподівався, що населення можна буде зменшити «ще суттєвіше», якщо гетто буде «повністю зруйновано».

Втім, хід війни змінився. В Італії скинули Муссоліні і заарештували за наказом італійського короля, а польські інтелектуали все відкритіше говорили про звірства у розташованих неподалік таборах Аушвіц і Майданек. Франк мав надію, що виявлення масових поховань у Катині з тисячами тіл польських офіцерів та представників польської інтелігенції, замордованих більшовиками 1940 року, сприятиме покращенню стосунків між німцями і поляками. Так не сталося. Поляки порівнювали Катинь з «масовими стратами у німецьких концентраційних таборах»{461}, розгублено зауважив він, і «вбивством під час здійснення колективного покарання чоловіків, жінок і навіть дітей та літніх людей».

Вечірка у Вавелі давала можливість сховатися. Того сонячного серпневого дня Франк чітко і зрозуміло занотував до свого щоденника кілька нових рядків: «З одного боку — свастика, а з іншого — євреї». Він описував прогрес, якого досягнув на своїй території: «Спочатку на території було 3 500 000 євреїв, тепер там було всього кілька компаній робітників». Що сталося з рештою? «Усі решта, скажімо так, емігрували».{462} Франк усвідомлював свою роль у цьому і свою відповідальність. «Ми усі є, так би мовити, співучасниками»{463}, — цілком спокійно занотував він.

Його стосунки з Гітлером та Гіммлером, здається, покращали, оскільки фюрер запропонував йому нове призначення, без жодної іронії, на посаду голови міжнародного центру юридичних досліджень. У нього було тепле місце губернатора, робота і друзі, а припинення чвар з дружиною сприяло злагоді у шлюбі. Ліллі Ґрау була недалеко, а ще була музика — новий твір на його честь написав Ріхард Штраус після того, як Франк втрутився і запобіг призову водія композитора на схід:

Хто цей стрункий і привабливий франт?

Знайомтесь — наш друг, міністр Франк.

Я знайшов слова{464}, але, на жаль, партитуру роздобути не зміг. Мені сказали, що вона «зникла», безперечно, з поважних для репутації причин.

Франк дуже цінував музику і мистецтво, якими оточував себе. Як генерал-губернатор він безкорисливо взявся опікуватися важливими польськими скарбами мистецтва, підписавши розпорядження, за якими дозволялося конфісковувати відомі твори мистецтва з метою їх «захисту». Вони стали частиною художньої спадщини Німеччини. Все було доволі просто. Деякі твори відправили до Німеччини, зокрема тридцять один рисунок Альбрехта Дюрера, що було вилучено з колекції Любомирських у Лемберзі, і передано особисто в руки Герінгу.{465} Інші — зберігалися у Вавельському замку, деякі з них — в приватних кімнатах Франка. Він навіть склав докладний каталог з усіма найвизначнішими творами мистецтва, які було награбовано з метою захисту впродовж перших півроку. Цей каталог містив неабияке розмаїття вишуканих і цінних предметів: картини німецьких, італійських, голландських, французьких та іспанських майстрів; ілюстровані книги; індійські та перські мініатюри і дерев’яні гравюри; знаменитий вівтар Віта Ствоша п’ятнадцятого сторіччя, який був встановлений у Базиліці Успіння Пресвятої Богородиці у Кракові, демонтований і вивезений за наказом Франка до Німеччини; золоті і срібні вироби ювелірних майстрів, пам’ятки старовини з кришталю, скла і порцеляни; гобелени і старовинна зброя; рідкісні монети і медалі. Усе це було награбовано з музеїв Кракова і Варшави, вилучено з костелів, монастирів, університетів, бібліотек і приватних колекцій.

Деякі з найкращих творів Франк залишив для оздоблення власних кімнат. Не усі поділяли його смак. Ніклас рідко заходив до батькового кабінету, але запам’ятав особливу «огидну картину» — жінку з «тонкою пов’язкою на голові», волосся «гладенько зачесане», з прямим проділом. Франк використовував картину як приклад для свого сина. «Ось як треба зачісувати волосся», — казав він Нікласу, звертаючи його увагу на жінку з «маленькою білою твариною» на руках, створіння нагадувало пацюка. Вона однією рукою гладила тварину, дивлячись не на неї, а кудись вдалечінь. «Проділ слід робити так само», — було сказано Нікласу. Ця картина, намальована у п’ятнадцятому сторіччі Леонардо да Вінчі, була портретом Чечилії Галлерані, — «Пані з горностаєм».{466} Востаннє він її бачив влітку 1944 року.

«Пані з горностаєм», Леонардо да Вінчі

106

Ніклас розповів мені цю історію, коли портрет Чечилії Галлерані привезли до Лондона і він став центральним експонатом великої виставки Леонардо да Вінчі у Національній галереї. Одного похмурого грудневого ранку я пішов подивитися на цю знамениту красуню, коханку міланського герцога Людовіко Сфорца, якому вона народила сина. Чечилія позувала для портрета приблизно у 1490 році, а горностай, як вважають, є символом чистоти і невинності. 1800 року картина стала частиною колекції княгині Чарторийської в окупованій Росією Польщі, а з 1876 року висіла в музеї Чарторийських у Кракові. Там вона залишалася впродовж шістдесяти трьох років (з короткою перервою, коли знаходилася у Дрездені під час Першої світової війни), поки її не вкрав Франк. Зачарований красою і символізмом картини, він тримав її при собі впродовж п’яти років.

Ніклас згадує про цю картину з благоговійним страхом і з усмішкою. Коли він був ще маленьким хлопчиком, то боявся тієї схожої на пацюка істоти, протестуючи проти батькових спроб змусити його зачісуватися, як Чечилія. Вони з братом Норманом запам’ятали її на стінах у різних кімнатах. «Це один з уривків моїх спогадів, — сказав Ніклас, — такий, як та пінка для гоління у ванній