Алекс Міхаелідес - Мовчазна пацієнтка, Алекс Міхаелідес

Вона не відповіла. Здавалося, Крістіан мало її цікавив. Алісія відвернулася — знуджена, розчарована, — ніби я впус­тив якусь можливість, пішов хибним шляхом. Вона чогось чекала від мене, чогось, що я не зміг виконати.

Що ж, я ще не скінчив.

— Є ще дещо, — промовив я. — Щоденник піднімає певні питання — питання, які потребують відповідей. У деяких речах немає сенсу, вони не збігаються з інформацією, яку я отримав з інших джерел. Тепер, коли ти дозволила мені його прочитати, я відчуваю обов’язок розслідувати далі. Сподіваюся, ти розумієш це.

Я повернув щоденник Алісії. Вона взяла його і поклала на нього свої пальці. Якусь мить ми дивилися одне на одного.

— Я на твоєму боці, Алісіє, — зрештою сказав я. — Ти ж знаєш це, чи не так?

Вона нічого не відповіла.

Я сприйняв це за ствердну відповідь.

5

Кеті ставала дедалі легковажнішою. Гадаю, це було неминуче. Вона так довго виходила сухою з води, що почала лінуватися.

Я повернувся додому і побачив, що вона кудись збирається.

— Я піду на прогулянку, — сказала дружина, взуваючи кросівки. — Ненадовго.

— Мені не завадило б трохи розім’ятися. Скласти тобі компанію?

— Ні, мені треба вчити роль.

— Якщо хочеш, я можу допомогти.

— Ні, — відповіла Кеті, похитуючи головою. — Мені легше на самоті. Я просто повторюю репліки, які не вміщуються у мене в голові, знаєш, ті, у дії другій. Я ходжу парком і вголос їх читаю. Якби ти бачив, який у мене вигляд.

Мені довелося здатися. Кеті промовляла це з ідеальною щирістю, тримала зоровий контакт. Вона була чудовою актрисою.

Я також став управнішим у своєму акторстві. Я тепло і широко всміхнувся.

— Приємної тобі прогулянки, — сказав я.

Коли вона вийшла з квартири, я попрямував слідом. Зберігав обачну відстань, але вона жодного разу не озирнулася. Як я казав, вона ставала дедалі легковажнішою.

Вона йшла десь п’ять хвилин і наблизилася до входу в парк. Щойно вона підійшла, з тіні з’явився чоловік. Він був повернутий спиною до мене, і я не бачив його обличчя. У нього було темне волосся і гарна статура, він був вищий за мене. Вона підійшла до нього, і він притягнув її до себе. Вони почали цілуватися. Кеті жадібно ковтала його поцілунки, віддаючи себе йому. Було дивно, м’яко кажучи, бачити руки іншого чоловіка на ній. Його руки пестили і мацали її груди через одяг.

Я зрозумів, що маю сховатися, адже був як на долоні: якщо Кеті озирнеться, то точно побачить мене. Але я не міг поворухнутися. Я був нерухомий, дивився на Медузу і перетворювався на камінь.

Зрештою вони перестали цілуватись і зайшли в парк, тримаючись за руки. Я пішов за ними. Я був спантеличений. Ззаду з такої відстані чоловік здавався схожим на мене. На якусь мить я збентежився і відчув себе відділеним від власного тіла: таке враження, немовбито я дивлюся, як сам прогулююся з Кеті парком.

Кеті повела чоловіка в напрямку лісистої місцевості, зарослої деревами. Він попрямував за нею, і вони зникли.

Я відчув усередині нудотний страх. Я повільно і важко дихав. Кожна частина мого тіла казала мені забиратися геть, тікати. Але я не послухався і пішов за ними в ліс.

Я намагався якомога менше шуміти, але гілки дряпали мене і хрустіли під ногами. Я ніде не помічав Кеті з тим чоло­віком: дерева росли так щільно, що мені ледве вдавалося дивитися на кілька кроків попереду себе.

Я зупинився і прислухався. Шелестіли дерева, проте це був не вітер. І тоді я почув безпомилковий звук, низький і гортанний, який одразу впізнав.

Це стогнала Кеті.

Я спробував наблизитися, але гілки стримували мене і я опинився у підвішеному стані, як муха в павутинні. Стояв там у тьмяному світлі, вдихаючи затхлий запах кори і землі. Слухав, як Кеті стогнала, поки він трахав її. Він гарчав, як тварина.

У мені запалала ненависть. Цей чоловік прийшов нізвідки і втрутився в моє життя. Він вкрав, спокусив і розбестив єдине у світі, що було для мене дороге. Це було жахливо. Неприродно. Може, він взагалі не людина, а інструмент якогось злого божества, яким воно має намір провчити мене? Це Божа кара? За що? У чому я був винен окрім того, що закохався? У тому, що кохав занадто міцно, занадто відчайдушно? Занадто сильно?

Цей чоловік кохав її? Сумніваюся. Не так, як я. Він