Ольга Вільна - Ярослав, Ольга Вільна

Денис не без цікавості глянув на хлопчину. Останнього разу, коли він бачив княжича, той перебував на хірургічному столі і був, м’яко кажучи, не в формі. Поранений, знесилений, втомлений. І до біса живий. Тобто, справжній, нормальний хлопець, а не далекий ідеальний спадкоємець престолу, яким він видавався з екранів телевізора. Ярослав для Київської Русі взагалі був навіть не стільки майбутнім князем скільки еталонним взірцевим юнаком, якого ставили у приклад за будь-якої нагоди. Ідеальна дитина, ідеальний підліток, ідеальний молодий хлопчина. Такий собі ідеалізований образ міфічної істоти, бо діти не можуть бути аж настільки правильними.

«Мені ним захоплюватися чи співчувати?»

– У нього найбільший вплив у Північній губернії, але і в Північно-Східній вистачає контактів. – Костянтин перехопив подальшу доповідь на себе. – Вячеслав Мечиславович кілька разів їздив на полювання, організовані Бєлим Олександром, покійним мером Москви. Спілкування не надто тісне, але вони були знайомі. Також, це його доньці, Христині, збирались освідчуватись на Новий рік у готелі Ritz. Дівчина передчасно про все дізналась і проговорилась братові який у свою чергу доповів батькові. Про те, що Христина поїде в Москву і зупиниться в президентському люксі Його Королівській Вельможності Вячеславу Мечиславовичу було відомо щонайменше за три місяці до оголошення про поїздку княжича.

– Тобто він збирався підірвати власну доньку? – мимоволі вирвалось у Дениса. Він ще міг уявити як чоловік вбиває двоюрідного племінника заради влади чи грошей. Але рідну доньку?

– Розслідування в роботі, ми збираємо інформацію. За ціллю організовано цілодобовий нагляд ще з моменту вибуху в рамках посиленої охорони княжої родини. Однак з учора протоколи ведення було змінено, – Костянтин переклав якісь бумаги перед собою. – Примітно, що тільки за вчорашній день з телефону Його Королівській Вельможності Вячеслава Мечиславовича було здійснено сім викликів на номера північно-східної губернії.

– Третього жовтня він мав розмову з мером Москви Олександром Бєлим. Це один із п’яти останніх контактів Бєлого перед вбивством, – додав Орел. – Ми вирішили, що причиною дзвінка могло бути бажання дізнатись інформацію з перших рук, і не надали великого значення. Але тепер гадаю, що наміри могли бути протилежні, і вони можливо узгоджували дії.

– Або сперечались, на кому більше провини, – прийшов час втрутитися Денису. Всі дивились на нього, тож довелось відкривати власну папку і продовжувати аналіз подій. – Терещенко зв’язався зі Степаненко Русланом Вольговичем між сьомою та восьмою вечора третього жовтня. Він передав інформацію, по-перше, про зраду поліції з північної губернії, а також про живих свідків. Без подробиць і титулів. Степаненка згодом знайшли мертвим в кабінеті мера. Час смерті – пів на восьму вечора третього жовтня. Причина – вогнепальне поранення, стріляли впритул зі спини. Зброя – спортивний Glock 19 четвертого покоління зареєстрований на Бєлого Олександра.

Наступним про зраду КОРДу дізнався я, коли впритул познайомився із паном Терещенко. Тобто далі мертвого Степаненка ця інформація не пройшла. Я гадаю, що працівник служби безпеки перебував в офісі мера, почув від Терещенка важливу інформацію і вирішив особисто повідомити Бєлому. Той перелякався, що на нього можуть вийти. Схопив особистий пістолет, застрелив Степаненка і спробував втекти. Але вдома, де він мав сейф з доступною готівкою, на нього вже чекали.

Костянтин кивнув.

– Це сходиться із результатами розслідування вбивства Бєлого.

 Денис продовжив доповідь з більшим ентузіазмом.

*******************************

Їм накрили на круглому чайному столику. Скляну поверхню прикрили світло-рожевою скатертиною, на яку виставили дві тарілки зі звичайним бульйоном, тарілочку з грінками, порізаним сиром і оливками. Поруч зоставили сервірувальний столик, де можна було знайти глечик з водою, компотом, пляшку слабогазованої води, хлібницю і склянки. Ціла стопка серветок лежала на нижній полиці, на ручці висіли рушники.

Романа вже майже не витріщалася на покоївок, які все це розкладали. Мовчки і дуже професійно.

– Тобто за вибухом справді стоїть твій рідний дядько? – перепитала одразу, як остання з жінок вийшла і причинила за собою двері. – Я думала, про таке тільки в книжках пишуть.

Від неї не приховували інформацію. Тобто, мали б приховувати, але частину вона знала сама, бо була одним із основних свідків, а другу частину справно зливав Ярослав. З останнім вона спершу грандіозно розсварилась. А потім якось прийшли до думки, що після всього пережитого вони просто зобов’язані стати кращими друзями.

Сварка, до речі, стосувалась дикого припущення Ярослава, що для Романи все було б набагато простіше, якби вона кинула його ще у Москві.

– Пишуть. І беруть за основу реальні історичні події. Хоча б заради цікавості, почитай нарешті історію моєї сім’ї. У нас це майже норма.

– Серйозно?

– Принаймні, насправді він хоча б не збирався підірвати власну доньку. Костянтин знайшов хлопців, які мали ще до вибуху вивести Хрестину з готелю, розповідаючи байку про розчарованого і вкрай злого батька.

– Триндець, – висловилась. Розслідування тільки набирало обертів, з’ясовувались нові подробиці, випливали нові імена. Зростала кількість причетних. І Романа починала підозрювати, що все це могло розтягнутись на кілька місяців, якщо не років. – До речі, чула в новинах, що Уряд Казані на днях оголосив, що на території їх держави сформувалось і почало активно діяти терористичне угрупування Вільна Казань. А на московських пабліках вже розкручують, що то саме Вільна Казань стоїть за вибухом. Жодних внутрішніх конфліктів.

Суп, найпростіше блюдо, одне з небагатьох, яке поки їй дозволялось їсти, був неперевершено смачним. Як і все, що подавалось на її стіл.

Романа тільки собі зізнавалась, що доліковуватись в княжому палаці під пильним наглядом СБ – найкраща халепа, яка тільки могла з нею трапитись. Офіційно вона лежала з гострим отруєнням в загальноміській лікарні. Проте. Її документи разом із документами по відрядженню лежали в простій папці біля ліжка. Вона мала кілька дзвінків до рідних, по захищеній лінії, яка змінювала адресу вихідного дзвінка. Вона кілька разів ходила на допити працівниками СБК, в якості вагомого свідка це вже було не страшно, а захопливо. Її оглядали на найкращому обладнанні. І годували як самого князя, бо готував той самий шеф-кухар.