Ольга Вільна - Ярослав, Ольга Вільна

– Найцікавіше, – Ярослав задумливо жував грінку, – що батько планував підтримати Вільну Казань.

– Тобто? – аж завмерла. – Стривай, от ця інформація наскільки секретна? – вона б не хотіла ходити в універ з думкою, що князь її країни підтримує міжнародних терористів.

– Облиш, – махнув рукою. – Секретніше за княжича в костюмі Палпатіна вже не буде нічого. А щодо Казані. Нинішнє керівництво країни легітимним є лише умовно. Останні вибори були проведені з порушенням усіх можливих вимог міжнародного права, тобто сфальсифіковані на всі сто відсотків. Їх не визнано жодною цивілізованою країною, окрім кількох умовно диктаторських. І коли з’явилась інформація, що всередині цієї країни формується заворушення, батько одразу долучився до цієї ідеї. З організаторами встановили таємний зв’язок. Для революції потрібні гроші і зброя. Батько погодився дати перше і перебував в роздумах щодо другого, коли стався вибух.

Романа навіть їсти перестала.

– Тобто зараз вся ця інформація щодо причетності Вільних роздмухується спеціально, аби не дати їм влаштувати заколот у своїй країні?

– Там набагато більше причин. І набагато більше задіяних осіб та організацій. Але поки все виглядає приблизно так.

Романа задумливо повернулась до смачного супу. Вона тільки зараз починала усвідомлювати, що самого знання про способи шифрування все таки замало, аби розуміти цінність інформації. Раніше їй здавалось достатнім просто працювати із засобами шифрованого зв’язку, передачею закритих даних. Але тепер, побувавши у вихорі подій, її погляди трохи змінились, а інтереси зсунулись. Вона хотіла не просто шифрувати, вона хотіла бути причетною до тих, хто вирішував, що саме буде закритою, а що відкритою інформацією. Яка частина подаватиметься публіці, а яка назавжди осідатиме в закритих сховищах.

Можливо, якщо вона постарається, в неї вийде пробитись не просто в службу безпеки, а в розвідку? Стати справжнім розвідником?

«Що ж, трохи історії я вже вивчила, – погляд на задумливого княжича, – не все написане відповідає дійсності. Але все написане відповідає потребам дійсності».

*******************************

Ярослав уперше приймав участь у засіданні ставки. Військова кар’єра була в нього ще попереду, тож присутнім він був в якості слухача і глядача. Його думки не питали, і він не ризикував перепитувати, мовчки спостерігаючи і запам’ятовуючи кожну крихту інформації. По завершенню, коли вони лишились на одинці, князь пояснив усе, що видалось Ярославу дивним і малозрозумілим.

– Але чому саме вони? – він намагався розібратись у рішеннях батька.

– Вільна Казань? З усіх формувань вони виглядали найперспективнішими. Очільник тривалий час був політичним лідером опозиційної партії і мав неабиякий авторитет серед народу. Після кількох замахів йому довелось переховуватись. А це з’явився. Розвідка давала високі оцінки його руху. А Межирічний гарантував, що зуміє закинути в його оточення своїх людей. Перших домовленостей ми досягали через сторонні організації, а після зустрічі Великої Вісімки планували вже тісну співпрацю.

Зустріч планувалась на листопад, після Дня народження князя. І мала серед іншого на порядку денному розглянути ситуацію на східних кордонах Європейського Союзу. З кожним роком економіка країн Центральної Азії все більше і більше погіршувалась. І це починало турбувати, що Європу, що Далекий Схід, адже найбільші торгівельні шляхи пролягали саме через ці країни. І дестабілізація регіону однаково дратувала усіх, незалежно від причин.

– Ви хотіли їх руками повалити правління Казанської Народної Республіки, – Ярослав визначив головне. І задумався. Найскладнішим їх сусідом був Кар’ян, в порівнянні з яким Казань виглядала просто зразковою державою.

– Я здогадуюсь, про що ти думаєш. Але брак інформації часто призводить до невірних рішень.

– Чого я не знаю? – одразу запитав. Тепер, коли батько відповідав практично на всі його питання, посвячував у більшість закритих тем, це ставало дедалі простіше. Питати.

– Нарощення озброєння, збільшення чисельності армії, збільшення фінансування оборонної промисловості. І це на тлі зближення з іншими комуністичними режимами. Казань ризикувала стати найбільшим дестабілізуючим елементом регіону. І вдала чи ні спроба повалення режиму виглядала непоганим способом цьому попередити.

– Це могло б спрацювати, – замислився. – Але тепер неможливо.

Після оголошення нової організації терористами, після цілої низки «журналістських розслідувань», які наполягали на причетності Вільної Казані у замаху на княжича. Після цього їх підтримка князем виглядала б щонайменше дивно. А щонайбільше – викликало б протести вже в середині Київської Русі.

– Ні. На жаль в тих масштабах, в яких це планувалось, підтримка революціонерів Казані справді стає неможливою, – погодився князь. І Ярослав черговий раз помітив в очах батька гордість за сина.

«Чи він раніше це приховував. Чи я був дурнем, і не помічав цього», – промайнула думка. Адже зараз все здавалось таким очевидним.

– Тобто ви все ще плануєте допомогу?

– Звісно. Тепер це стало питанням державної безпеки. Ярослав, уряд Казані або вдало скористався ситуацією в нашій країні, в чому я дуже сумніваюсь. Або доклав до замаху на тебе свої руки. Джерела, якими користувались московські журналісти, ще досліджуються. Але кількість і масштабність злитої інформації не лишає сумнівів, що все було заготовлено завчасно. І я не збираюсь лишати таке без відповіді.

Ярослав задумливо розглядав лишені на робочому столі папери. Свої короткі нотатки.

– Але ж підтримка Вільної Казані мала бути секретною? Звідки вони дізнались про ваше втручання? Про ваші плани втрутитись?

– От це, Ярослав, нам і необхідно визначити першочергово. На якому етапі пройшов злив. Як багато інформації отримав супротивник. І головне, хто зрадив? Зараз над цим працює розвідка і контррозвідка. Інша їх задача, сформувати незалежні організації, через які в подальшому ми працюватимемо із рухом опору Казані. Напряму це вже неможливо. Але через посередників, гадаю, ми досягнемо необхідного успіху.