Ольга Вільна - Ярослав, Ольга Вільна

– За який час Костянтин збагне, що охорона вас втратила?

Вона все ще мріяла працювати на СБ. Більш того, її мрія мала всі шанси бути втіленою у життя. Звісно прямо їй ніхто нічого не говорив, однак коли сам глава СБК спокійно цікавиться твоїми успіхами в університеті і уточнює щодо планів на майбутню практику… це змушує трохи задуматись. Тим паче, що історію їй якось зарахували.

«Але лишилось право, з яким у мене теж халепа вимальовується», – просити допомоги вдруге вона б не ризикнула.

– Рома, будь-ласка! Дай нам хоча б добу розважитись.

– Добу?! Ви тут з ночівлею окопатись вирішили?

Рольовка планувалась на тиждень. В Романи була палатка зі спальником, змінні речі. Тактична аптечка, справжні ножі, запас їжі та вода. І ще повні кармани дрібничок, які могли б знадобитись, якби вона знову втрапила в якусь халепу. Павербанк, ліхтарик, сірники, базовий скелелазний набір, простий кнопковий телефон з потужною антеною.

Знайомство з Ярославом привчило її очікувати на проблеми навіть там, де їх бути не могло.

– Завтра з ранку нас тут вже не буде, – Ярослав виглядав упевненим у своїх словах. Це звісно тільки Романа очікувала на якусь каверзу.

– Звісно?

– Точно. Чи я коли-небудь брехав тобі?

– Постійно.

– Стривайте, – Улас нарешті зумів увірватись в чергову суперечку. – Мені відомо, що ви найкраща пара в світі, – погляд на Роману і Ярослава, які ні години не могли протриматись аби не почати за щось спорити. – Але! Як вам взагалі вдалося сюди потрапити? – повернувся конкретно до княжичів.

Існувала думка, що теракт у Москві планувався з метою убивства спадкоємця київського престолу. Кому це було потрібно чи хто конкретно планував? Поки на ці питання відповідей у княжого дому не було. В новинах історію трохи зам’яли, однак охорону для обох княжичів посилили. Ярослав готувався до військової служби після отримання диплому. Святослав опинився в оточенні не тільки козаків але і княжої дружини.

Тож як двом хлопцям вдалось потрапити в Дубно? Замаскованими під персонажів світу Загублених Королівств?

– О! – Ярослав широко посміхнувся. – Це довга історія. Яку можна розказати за келихом справжнього елю. Тож, – погляд на все ще насуплену Роману, – як щодо того, аби пройтись в місцевий шинок і випити за зустріч?

– Точно! Ми якраз проходили один! Ну, тобто там поставили такі дерев’яні лавиці зі зрубів і столи. І хлопці якраз вивантажували напої та снеки! – підхопив Святослав. – Йдемо?

– Йдемо-йдемо, – Улас закинув тканину на свій товар. І зиркнув на задумливу Роману. – Пішли, пані шукачка пригод. Послухаємо казки магів Тея.

Довкола гомонів натовп. Люди зібрались з усіх куточків Київської Русі аби долучитись до веселої гри, яку вперше дозволили провести в руїнах справжнього форту. Серед штучних пагорбів, прихованих печер і загород.

Дубенський форт тривалий час значився військовим об’єктом, але от міністерство оборони врешті вирішило звільнити його. Напівзруйновані вежі, розбиті башти давно ніким не зайняті, вкривались пилом і продовжували руйнуватись часом. Виділяти гроші навіть не на реставрацію, а хоча б на утримання, ніхто не хотів. Тому вежі, башти, підземні ходи та споруди перевірили на міцність. Винесли залишки військового мотлоху. Законсервували кілька сумнівних ходів та зал. І віддали Тараканівській громаді, яка не довго думала, і перетворила місцину на майданчик для тематичних розваг, екскурсій та фотосесій.

Тож на учасників очікувала майже справжня битва за справжню фортецю.

А на героїв – чергова пригода.

Кінець