Марія Власова - Вовче прокляття, Марія Власова
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Чого відразу тарган?! – Кирило удав, що образився. – Ця ширма взагалі заважає, поговорити нормально не можна!
– А з чого ти взяв, що з тобою хочуть розмовляти? – запитала з іронією, але Кирило не слухав, та вже відсунув ширму, з'єднавши дві лаунж-зони.
– Привіт! – помахала ручкою Аліса іншим хлопцям.
Як і очікувалося, вони усі тут. До того ж Діма і Кай у компанії дівчат. Брат сидів у кутку, не звертаючи ні на що уваги, слухав музику в навушниках і дивився щось в телефоні. Художник зависав у компанії худорлявої дівчини з пірсингом у носі, а Кай тримав на колінах привабливу блондинку.
– Дар, бери подругу і йди до нас за стіл, – запропонував Кирило, строячи оченята Алісі.
– Засунь шторку назад, – доволі грубо рикнула йому, намагаючись засунути перегородку назад, але він не дав. – І бачиш, дівчина зайнята.
– А, по-моєму, вільна! – він поманив пальцем й Аліса прибігла до них за стіл, наче собачка. Господи, бувають же такі наївні дурепи. Чи це вона просто так ревнощі у свого Олега викликати хоче?
– Ти такий класний! – випалила Аліса, сівши поруч із Кирилом.
– Ага, а Іван ще крутіший, – і після цих слів хлопець буквально спихнув Алісу до мого брата в куток. Не те щоб Аліса була рада такому повороту, але явно не була задоволена таким зверненням.
– Привіт, – хихикнула вона, помітивши, що брат симпатичніший.
– Ага, – тільки й видав хлопець, навіть не піднявши очі.
Ось він так завжди! Не дочекаюся я в цьому житті племінників. Дратує мене навіть більше, чим Кирило.
– А тепер іди до нас, – підморгнув мені останній, наче я теж повинна купитись на його дурощі.
Та що на нього найшло?!
– Відчепись, – я відвернулася, й удала, що мені дуже треба випити свою текілу.
– Якщо Магомет не йде до гори, тоді гора звалиться Магомету на голову! – заявив хлопець і перестрибнув через спинки диванів, заліз до мене.
Сів поруч і нахабно обійняв мене за плечі. За столом у вовків щось хруснуло, навіть попри музику, це було добре чути, до того ж хтось з дівчат там ойкнув.
– Відпусти мене! – проричала, намагаючись скинути його руку.
– Хлопче, ти що робиш? – на диво вступився за мене Олег, хоча й не намагався мені з цим допомогти.
– Гей, вона ж сказала відстати! – обурилася сестра, навіть забула про свого хлопця.
– Ти що травички обкурився? – запитала роздратовано, на цей раз скинувши його руку з плеча.
Кирило нахилився до мого вуха, так, що я відчула, його подих на вусі, від чого пішли мурашки по всьому тілу.
– Просто, ти так гарно пахнеш, – прошепотів мені на вухо хлопець, а потім його лизнув.
Далі взагалі сталося щось дивне. Кай, який тільки нещодавно сидів досить далеко, та ще й із «вантажем» на колінах, опинився біля нас і, схопивши брата за шию, потягнув його назад на їхній диван.
– Ти що твориш? – спокійним голосом запитав він, але всі волоски на моєму тілі стали дибом від його лячного тембру.
– Та нічого, розважаюся, – невинним голосом промовив Кирило.
Задивившись на це спонтанне з'ясування стосунків, я й не помітила, як поруч опинився Діма.
– Привіт, давно не бачилися. Як ти? – усміхаючись на весь рот, запитав він. Ну, хоч одна нормальна людина, поправка: не людина – вовк, перевертень. Боже вічно забуваю про їх суть, списуючи все на масове божевілля.
– Привіт. А з чого це такий інтерес? Ви ж навіть не віталися зі мною, – скептично підняла брову, насторожившись від такої уваги з їх сторони.
– Так це, Кай заборонив нам із тобою розмовляти. Навіть Івану, хоч він і твій брат, – пояснив Діма так, наче це буденна справа.
– Гей! – крикнула обурено сестра на Івана. – Що це за маячня? Чого це тобі якийсь хлопець із сестрами навіть вітатись забороняє? Ти що в секту якусь попав, чи що? Брат ще називається!
– А ти що їхня сестра? – здивувався Кирило.
– Двоюрідна, – уточнив Іван байдуже, поки Руся злилась, склавши руки на грудях.
– І що, ви маєте весь час слухатися цього самозакоханого індика?! – вибухнула я.
– Ну так, – кивнув байдуже Діма та узяв мене за руку, наче даму свого серця.
– Ви що всі травички обкурилися?! – висмикнула свою руку, відхиляючись від парубка в сторону.
– Хлопчики, та чого ви пристали до цієї дівки? Ідіть краще до нас! – накручуючи на палець волосся, крикнула дівчина з пірсингом.
– Провалюй! – крикнув їй у відповідь Діма і, мило посміхаючись мені, запропонував. – Може, потанцюємо?
– О, ясно, – протягнула Руслана, поки я намагалась відповзти від Діми, який уже почав мене лякати. – Ми тут явно зайві, пішли краще потанцюємо.
Мій переляканий погляд метнувся в сторону сестри, котра одними губами прошепотіла «розважайся» і потягнула свого хлопця танцювати. Сестра називається, кинула на поталу цим божевільним!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вовче прокляття, Марія Власова», після закриття браузера.