Марія Люта - Наречена для дракона. Частина 2, Марія Люта

- Не дайте їй говорити! - я почула вереск Філіпа, що залишився внизу біля підніжжя платформи.

Ага, мабуть, він знову шкодує, що захотів публічно знищити мене. Тут Пологом тиші мені рота не заткнеш - силоізолюючий купол не дасть.

Гвардійці було ступили до мене, але я проігнорувала наставлені на мене вістря мечів: чим вони мене могли зараз налякати?

Я не зовсім розуміла, що казати. Хоч насправді це й не мало значення. Окрім гвардійців слова навряд чи хтось розбере...

- Не здавайтесь! - вигукнула щосили перше, що спало на думку. -  Борітеся - і поборете!

Несподівано сильний порив вітру зі сторони Загір'я раптом підхопив мої останні слова і розніс їх по всьому плато, підсилюючи стократно і спотворюючи, перетворюючи на містичний рев, що холодив душу.

- Та скиньте її в прірву! - почувся знизу істеричний наказ Філіпа.

Але він спізнився. Стріла вже злетіла в повітря і невблаганно мчала до своєї жертви.

Такого ефекту від моїх слів я не очікувала в найсміливіших мріях. Весь багатотисячний натовп раптом дико заревів і ніби знайшов єдину колективну волю, перетворюючись на тисячоголове невблаганне створіння. І доблесні королівські гвардійці здригнулися і відступили... Або ж не наважилися підіймати свій меч проти співгромадян, яких присягалися захищати. Хоча, скоріше, перший варіант.

- Зупиніть їх, боягузи! - король горланив солдатам, але його голос тонув у шумі натовпу, що як весняний паводок, який прорвав загату, мчав прямо на нього.

Королівські гвардійці відступали... І відтісняли свого короля до краю прірви, відрізаючи йому шляхи для втечі. Всі шляхи, крім одного – сходи на платформу мосту.

І Філіп, спотикаючись і лаючись, почав підбиратися до мене. А за ним слідували і солдати його армії, яких також відтісняв люд.

Було ясно, що Філіпу не втекти. І я б раділа, якби я не опинилася на одному майданчику разом з ним. Або якби я мала крила...

- Ні, ти таки підеш цим мостом, тварюко! - король раптом зупинив свій затуманений жахом погляд і спрямував  на мене меч. - Все через тебе! Так що йди на цей проклятий міст першою! - і він натиснув на меч так, що у мене на шиї виступила кров.

Що може бути гірше за дурня? Переляканий дурень. Адже якщо ми встанемо удвох на канат, то наші шанси впадуть ще нижче. Втім, що може бути менше за нуль?

Король буквально виштовхнув мене на "міст", так що мені довелося швидко розвернутися, щоб просто спиною не скинутися в прірву.

І ось моя нога ступила на канат.

Всевидячий! Так хочу жити! Так хочу побачити Арденса!

Арденс різко підняв голову і кинув дикий погляд вперед, туди, де знаходилася фортеця Шибеників. Очі, звичайно, нічого розгледіти не могли, бо ущелину приховували червоні спини спудеїв, але він усім нутром відчув - як ще один удар Дракомортом - що Анна ступила на міст.

Ой, опублікувала випадково, хотіла все закінчення разом, але вже хай буде. Сподіваюсь встигнути викласти всю проду з епілогом до 12, бо тоді вимкнуть світло. Але точно сьогодні))