Ліра Куміра - Приборкати дракона, Ліра Куміра

Всі вони мали покинути це приміщення, щоб не бачити обличчя того, з ким Перший Лорд планував скоро зустрітися.

- Добре, якщо так. Але я все ж...

- Або ти закриєш свого рота зараз же, або я тебе змушу замовкнути. Я все поставив на цю угоду, і не маю наміру відступати, - гаркнув на свого співрозмовника, і той одразу ж принишкнув, серйозно сприймаючи загрозу свого союзника. - Щойно я посяду місце імператора, ти тієї ж миті станеш на чолі Ради, і вже якось розберешся з наріканнями своїх підлеглих, - спокуса була занадто високою, і Віанрійський лише мовчки кивнув у відповідь, вирішивши закінчити даремну суперечку.

У будь-якому разі він зробив свій вибір, і виходу в нього більше не залишалося. Потрібно або йти до кінця, або Анрійський вб'є його, щоб не залишати свідків. Адже в цьому Ільріх не сумнівався. Згадати хоча б дочку Велійського, яка була нареченою старшого сина Станіслава.

Маріанна всього лише стала мимовільною очевидицею таємної розмови свого майбутнього свекра, і цього вистачило для того, щоб той зробив так, аби дівчина зникла того ж вечора. При цьому всі підозри впали на колишню обраницю Альміра.

Деякий час Перший Лорд мовчав, над чимось роздумуючи. Але після цього він дістав із нагрудної кишені сюртука якийсь кулон і міцно стиснув його в руках, щось прошепотівши над артефактом. Спочатку нічого не відбувалося, але за кілька хвилин у повітрі засяяли зелені іскри, і прямо перед чоловіками поповз щільний туман синьо-чорного кольору. А щойно він розсіявся, Віанрійський зміг розгледіти того, хто з'явився на поклик його спільника.

Або, точніше, ту...

Ріггард Драгонійський

Тренування зайняло значно більше часу, ніж я планував. І щойно ми розібралися з останнім із моїх сьогоднішніх студентів, я зміг полегшено видихнути, одразу ж вирушивши на пошуки своєї нареченої, яка так невчасно від мене втекла.

Вже не знаю, що вона собі там вигадала, але я не збирався відступати.

Не зараз. Адже я обіцяв, що буду поруч доти, доки вона сама мене не прожене. Шумно втягнувши повітря, я прислухався до свого внутрішнього звіра, намагаючись відстежити місцезнаходження невгамовної маленької хитрунки. Останнім часом моя взаємодія з другою іпостассю покращилася, і я міг користуватися деякими "плюшками", які дарував мені дракон.

- От халепа... - на території академії дівчини не спостерігалося, а отже, вона примудрилася побігти аж додому, так і не дочекавшись закінчення навчального дня.

Скориставшись порталом, я за лічені секунди опинився біля будинку Істрійських. А варто було мені потрапити до просторого холу особняка, як я зрозумів: Алісандра тут немає. Ба більше, вона навіть не з'являлася в рідній домівці, що здавалося мені вельми дивним.

- Хіба донька не з вами? - Тепер і Ольгаф виглядав стурбованим, і мені довелося дати деякі пояснення Шостому Лорду:

- Вона була на тренуванні, але кудись втекла, коли я працював з енергіями Анріського... Здається, вона дещо відчула, у всякому разі мені так здалося, - завжди вважав себе майстром слова, але цього разу мені вдалося заплутати навіть самого себе.

- Ми маємо перевірити її друзів, - мій співрозмовник рішуче відклав на деякий час питання, що виникли в нього в голові, а постарався зосередитися на нагальній проблемі. - Я зараз поговорю зі Стоулсами і батьками Мірайї, а ви поки зв'яжіться з вартою. Мені не подобається такий збіг, - тут я був згоден з висновками чоловіка, і навіть не відреагував на його командний тон.

А через десять хвилин ми вже точно були впевнені: Сандра зникла. Ба більше, слід дівчини губився всього за п'ятсот метрів від воріт академії і далі не відстежувався ні поліпшеним нюхом драконячої іпостасі, ні пошуковими артефактами, а це означало лише одне:

- Її викрали, - вимовили в один голос, дивлячись один на одного в розгубленості.