Мартіна Зоріна - Неможливий романс, Мартіна Зоріна

 — Дякую, правда. Але, це лише частина мого прохання, — я відійшов до шафи, де тримав кружки та дістав звідти два, аби запустити кавомашину та приготувати хорошу таку дозу кофеїну.

 — Будеш?

— Ще питаєш! Та я ледь на ногах стою, — пожалівся Даня, демонструючи то, як він позіхає.

— Не прибідняйся. У тебе двоє дітей, ти звик не спати ночами.

 — Тому й намагаюся відіспатися, коли Ася відвозить їх до своїх батьків, — Дан простягнув руку, забираючи у мене чашку з ароматною кавою.

— Вибач, але мені правда потрібна твоя допомога, — Дан насупив брови.

 — І чим я можу тобі допомогти?

— Ти повинен зателефонувати дружині Макарова й умовити її зустрітися з тобою сьогодні після обіду, — брат не приховував подиву. Воно легко читалося на його обличчі, — Бажано, умовити її поїхати на цей об’єкт. Під будь-яким приводом. Бреши — все, що хочеш.

— Яр, ти з глузду з’їхав? Як ти собі це уявляєш? — голос Дана зазвучав грубо, навіть з крапелькою злості.

— Даня, усе про що я думаю зараз — це вона. І якщо я не поговорю з Челсі, і не спробую переконати її залишитися, ось тоді, — я уявив собі цю ситуацію і тіло пройняв болісний спазм, — тоді я точно звихнуся.

— Що ж. — Данило стиснув губи, видавши незадоволений стогін, — Як же це ти так вляпався, брате? Стільки дівчат навколо було, а ти закохався в заміжню.

Я і сам не розумів, як так вляпався. Але, хіба серцю накажеш?

***

На окраїні міста знаходився новий фітнес-центр Ельвіри Кулеби. Це був наш останній проєкт, побудову якого ми вже розпочали та анонсували, але встигли лише возвести стіни та дах. Зараз будівля знаходилась на етапі внутрішніх робіт і потребує багатьох змін та поправок до основного плану. Саме тому, я попросив Данила заманити Челсі сюди. Вона разом з нами готувала цей проєкт і відмовилась від участі в реалізації після мого зізнання, та все ж не покидала спроби проконтролювати процес. Звідки я знаю це, якщо не бачив її понад місяць? Все просто — від брата. На всі зустрічі з сімейством Кулеби я відправляв саме його. І інколи, вона теж приходила.

Сьогодні на об’єкті було пусто. Що без сумнівів мені на руку. Адже хотілося поговорити з Челсі наодинці, без свідків. І на додаток, нарешті змусити її зізнатися, озвучити правду.

Як тільки я отримав повідомлення від Данила, відразу вийшов з авто та направився до фітнес-центру. Ввійшов тихо, оминаючи електричні прилади та будівельні матеріали. Знайшов їх майже відразу. Брат саме показував Челсі відпочинкову зону для тих, хто прийде з дітками. Вона з цікавістю все розглядала та слухала. В неї горіли очі від захоплення.

Заледве побачив її силует, моє серце здригнулося та пришвидшилось. Я не міг стримувати себе, так бажав притягнути її до себе й обійняти. Брат першим помітив мою присутність і замовк на пів фразі. Челсі, ніби відчула щось, повільно повернулася. В очах спалахнули іскорки. Впізнала. Зрозуміла. Налякана?

— Що ж, я вас покину, — промовив брат, й посміхнувся. Він свою місію виконав. Молодець.

— Дякую, — прошепотів, наближаючись до неї.

З кожним моїм кроком в її очах підіймалася буря. Бурштинові озерця затягнула темнота. Челсі ступила крок, огляділася, певно бажаючи втекти. Та вихід був лише один. І пройти повз мене вона не змогла б.

— Яр... —  схвильованим голосом промовила, виставляючи руки вперед.

— Ех, дівчинко, — промовив грізно, ухопивши за стан й притягнувши до себе, — сьогодні ти не втечеш. Нізащо.

— Але ж... — запротестувала вона та я чхав на все.

— Ніяких «але», мила моя, — прошепотів на вушко, й не питаючи дозволу, поцілував.

Вона пручалася, впершись руками в мою грудну клітку. Та я наполягав, поглиблюючи поцілунок, обіймаючи за талію та за потилицю. Сьогодні, я був готовий порушити свої принципи і звабити її. До біса заборони, коли я так жадаю її. І знаю, що це взаємно.

Поцілунок — ніжний, палкий, солодкий — тривав майже вічність. Я випивав її нектар, насолоджуючись моїм щастям, моїм персональним сонячним промінчиком.

— Не можна Яр, нам не можна... — захекано промовила Челсі, коли я все ж випустив її з обіймів, давши невеличку паузу обом. Вимальовуючи візерунки язиком на її губам, зваблював та доказував, що втекти вона не зможе. Тепер, не зможе, — Влад, він, слідкує за мною. Він тебе знищить...

— Я його не боюсь, — чесно зізнався, пестячи її солодкі губи.

Моє серце шаленіло. Тіло кололи гострі голки збудження, штовхаючи на справжній злочин.

— Ти — моя! Назавжди! — сказав, знову охопивши за талію, — І не думай тікати! Не відпущу! Нізащо! — Я цілував її знову і знову, притискаючи до себе, згораючи від бажання відчути мою крихітку та з’єднатися з нею в пристрасному танці нашого кохання.

— Ярославе, зупинись, — попросила Челсі, вхопившись за мою руку, котра повільно сповзла по лінії фігури вниз до стегон, окреслила їхню лінію й проникла під поділ плаття. Я хотів її так сильно, що не стримував себе. Не міг зупинитись, один раз дорвавшись до свого солодкого божевілля.

— Я не можу, кохана, — хриплим голос прошепотів в її вуста, знову накриваючи їх, зминаючи, — Зараз, коли знаю, що більше не сам в цьому божевіллі.

В її очах спалахнув вогонь. Вона зрозуміла, що я читав книгу. Посміхнулась й перестала пручатись. Розслабилась і дозволила тілу прийняти мою ласку.

Я знову цілував її пристрасно, солодко, кусав то нижню губу, то верхню, ловлячи такі жадані стогони. Мій мозок божеволів і я разом з ним.

Челсі тремтіла в моїх руках та несміливо відповідала. Я чув нестримний стукіт її сердечка. Вона так само горіла бажанням. Я відчував її збудження.

— Така солодка, така жадана, — припідняв її й змусив обійняти мій торс ногами. Притиснув до стіни, аби не втекла, — Ти причарувала мене, моя квітко, — я говорив все, що спадало на думку. Всі ласкаві слова, котрих раніше не знав й не дарував нікому. Лише їй. Одній-єдиній.