Анастасія Винник - Коли повертається веселка

у тому місці, де постійно жив нестерпний біль. Його долоня була теплою. Тепло хвилями розливалось по голові, хвилі ставали дедалі відчутнішими, здавалось, їх можна порухати.

Таня стулила повіки і побачила яскраві, барвисті, насичені кольором скельця калейдоскопа. Вони крутились, поступаючись місцем непевним контурам чогось знайомого, але давно забутого.

– Засинай, моя кохана.

Таня здригнулась. Розплющила очі. Романа не було. Легенький вітерець бавився фіранкою, і у світлі повного місяця на підлозі та стінах палати з’являлись і зникали дивні фігурки.

У коридорі було тихо.

– Тебе називають милосердним, але насправді ти дуже жорстокий, – сказала вона, дивлячись на темне небо, засіяне зірками. – Що я тобі зробила, а? Навіщо знущаєшся з мене? Слухай, відчепись. Досить бавитись моїм розумом, іди до когось іншого.

Вона спала і не бачила, що дивні фігурки ще довго купались у світлі місяця.

* * *

– Доброго ранку, як самопочуття? – почула Таня і прокинулася.

Спочатку вона побачила медсестру, а потім візок із інструментами, накритий білою серветкою. На кутах її були прикріплені металеві затискачі.

– Я візьму кров на аналіз.

Шприц швидко наповнився кров’ю. Коли Таня зігнула руку, сестра витягнула з кишені халата гематоген і з усмішкою поклала на тумбу.

– Це ваш сніданок. Більше нічого не можна. Сьогодні прохолодно. Зачинити вікно?

– Не треба, я люблю прохолоду, – відповіла Таня.

– Будь ласка, візьміть термометр.

Таня всунула термометр під пахву і втупилась у вікно.

Аромат соснового лісу густими потічками вливався до палати. Вона намагалась пригадати сон, але їй завадила інша медсестра, яка привезла візок.

– Доброго ранку. Я відвезу вас до лікаря.

Таня віддала термометр, накинула халат і, перш ніж сісти у візок, відчинила дверцята шафи та подивилась на себе в дзеркало.

– Я ще повернусь сюди? – запитала вона, поправляючи комір халата.

– Звісно, це займе не більше двадцяти хвилин.

Таня хотіла вже сідати у візок, але щось зупинило її. Вона почала нервово поправляти комір.

– Що таке? – запитала медсестра. – Вам зле?

– Не знаю.

Таня знову відчинила дверцята шафи і завмерла.

– Не затримуйте мене, – сказала медсестра, – мене чекають інші пацієнти.

– Мій халат, – сказала Таня, показуючи пальцем у дзеркало. – Він блакитний у червону крапочку?

– Так. І що?

– Покличте Тараса Олеговича.

Сестра зробила незадоволену гримасу і витягнула з кишені телефон:

– Тарасе Олеговичу, Ладна просить вас прийти. Ладна, візьміть слухавку.

Таня взяла.

– Що трапилось?! Ви повинні пройти обстеження на енцефалографі! – почула вона голос лікаря. – Це непорушне правило, без цього операції не буде!

– Тарасе Олеговичу, будь ласка, прийдіть до мене.

Таня підійшла до столика і витягнула з нової вази кілька кульок. Вона розглядала їх, коли в палату зайшов украй незадоволений лікар.

– Ну, що вам зараз заважає?! – роздратовано спитав він. – Що?!

– Ця зелена, ця жовтогаряча, а ця червона, – сказала вона. – А ця фіолетова. А очі ваші блакитні.

Блакитні очі округлились, і Тарас Олегович стиснув її зап’ясток.

– Пульс у нормі. Температуру міряли?

– Так, тридцять шість і шість, – відповіла сестра. – Я сама здивована.

– А ввечері яка була?

– Тридцять дев’ять і чотири, – повідомила медсестра, дивлячись на температурний аркуш.

– Зніміть халат, – сказав лікар і запхав трубки фонендоскопа у вуха.

Притискаючи до Тетяниних грудей холодну мембрану, він мовчав, але його обличчя видавало велике хвилювання.

– Тепер спиною, – попросив Тарас Олегович. – Хрипів немає, – здивовано сказав він. – Одягайтесь.

Чухаючи підборіддя, лікар дивився на кульки у вазі.

– Ось що, – сказав він медсестрі, – везіть пацієнтку на томограф.

Він хотів ще щось додати, але махнув рукою і вийшов із палати.

* * *

– Нічого не розумію! – вигукнув Тарас Олегович, кидаючи на стіл висновки. – Це неможливо! У неї була пухлина, я бачив її на власні очі! Дивись, хіба це не пухлина? – Він доторкнувся пальцями до екрану айпаду, і на ньому з’явилось тривимірне зображення.

– Можеш не показувати, я вже сто разів порівнював, – задумливо сказав рентгенорадіолог. – Добре, що ми не відкрили їй череп. А запалення легень, температура… Де все?

– Іване, – не міг заспокоїтись Тарас Олегович і провів пальцем по екрану. – Ми це зробили годину тому! Та-а-ак… Пухлини немає… Може, томограф несправний?

– Томограф справний, – відповів колега. – Зі свого досвіду скажу, що такі випадки бувають.

– А в моїй практиці такого не було. Я везу її на операцію!

Рентгенорадіолог скривився:

– Послухай мою пораду: не поспішай. Давай надішлемо це все в Одесу, професору Соловйову, і в Мюнхен, професору Енгельбрехту. Вони найкращі спеціалісти з комп’ютерної