Анастасія Винник - Коли повертається веселка

переляк.

Руки затремтіли, знову набряк ніс. Таня притисла дівчинку до грудей і підвела очі на терасу.

…На неї дивились мама і тато. Гарні та щасливі. У тата на плечі сидів горобець із синьою плямкою на голові.

– Мамо… Тато… – Таня приклала руку до скла. – Рідні мої…

Мама теж приклала руку до скла, до Тетяниної руки. І тато приклав.

– Донечко, рідна… – почула Таня їхні голоси, немов вони були поряд.

– Тато… Мамо! Пробачте мені!

Вони посміхнулись, тепло-тепло. Як колись.

– Пробач нам, донечко… Пробач нам…

Скло вкрилось брижами, і видіння зникло.

Вони обійняли її, вона чула калатання їхніх сердець. Вони були теплими і пахли дитинством. Вони гладили їжачка на її голові і час від часу зазирали в очі.

Дощ ущух, ніби кран закрутили. Блимнуло сонце, і його яскраві промінчики-ручки обсипали їх золотим пилом, а потім намалювали веселку. Горобчик цвірінькнув, змахнув крилами і полетів до веселки. Вони провели його поглядом і подивились на Таню.

Таня заціпеніла.

– Не кидайте мене! Благаю!

– Донечко, не плач. – Тато змахнув сльозинку з її щоки. – Ми ще зустрінемось. Я кохаю тебе, моя принцесо…

– Я кохаю тебе… – Мама відпустила руку.

– Благаю! Не йдіть!

– Люба, що трапилось?! – Рома тряс її за плечі. – З ким ти розмовляєш?

Вона відчинила вікно і вибігла на терасу. Батьків ніде не було…

– Що ти робиш? Тут холодно! – Він затягнув її у кімнату, схопив халат і накинув на плечі. – Люба моя, що трапилось?

– Ні… Нічого… Все гаразд… Тепер усе гаразд… – відповіла Таня, не відводячи погляду від веселки.

* * *

…Серпнева ніч пахла осінню. Акушерка подивилась на породіллю і, щоб ненароком не впасти з табурета, сіла боком до стіни і знову заплющила очі.

З напівдрімоти її вивів крик:

– Ой! Матінко! Допоможіть!

Дівчинка народилась швидко, запищала і затихла. Сестра перерізала пуповину і вже хотіла перев’язати, але акушерка відсторонила її.

– Я сама, – сказала вона, майстерно зав’язала слизьку кишку і передала дитину сестрі. – Нехай у неї буде гарний пупець. Не впусти.

– Ганно Михайлівно, хіба я колись когось впускала?! – запитала медсестра, позіхнула і пішла до тазу з водою. – Хм, щось мовчить…

– Мовчить? – закричала породілля. – Що ви з нею зробили?! Віддайте мою донечку!

– Та заспокойтесь. Зараз помиємо і віддамо. Дитинка хороша. Ну, маленька, ти хороша? – примовляла акушерка.

І дівчинка щасливо закричала.

Оглавление Розділ 1 Розділ 2 Розділ 3 Розділ 4 Розділ 5 Розділ 6 Розділ 7 Розділ 8 Розділ 9 Розділ 10