Артур Конан Дойль - Утрачений світ

— Сили небесні! — вжахнувся при цих словах Роберт.

Він аж похолов, коли йому сяйнуло, що це ж, мабуть, перший крок до зізнання в близькому банкрутстві і що вся ця пишнота, все це збудливе, барвисте й сповнене приємних сюрпризів життя ось-ось розвіється з димом.

— То ви не мільйонер… — пробурмотів він.

— Ні, Роберте, — я мільярдер, і, здається, єдиний такий на світі. Саме це й обтяжує мені душу, саме тому я й почуваю себе іноді нещасним. Я вважаю, що повинен витрачати свої гроші, пускати їх в обіг… а це ж так нелегко, коли хочеш, щоб вони йшли на добро й не заподіювали шкоди. Я відчуваю на собі величезну відповідальність. Цей тягар просто гнітить мене. Чи ж маю я право жити в супокої, коли на світі стільки мільйонів знедолених, яких можна було б підтримати, врятувати від злиднів, але як до них підступитись, як це зробити?

Роберт полегшено зітхнув.

— Ви, можливо, занадто близько до серця берете свій обов'язок, — сказав він. — Усі знають, як страшенно багато ви зробили доброго людям. Чого вам ще бажати? Якщо ви хочете розширити доброчинну діяльність, то скрізь достатньо філантропічних інституцій, і вони тільки раді будуть вашій допомозі.

— Я маю список двохсот сімдесяти таких організацій, — відказав Гоу. — При нагоді ви проглянете його, і, можливо, доповните. До кожної з них я щороку надсилаю скромну пожертву. Тож я не думаю, що можна ще зробити щось у цьому напрямку.

— Але ж ви й справді внесли свою частку, і навіть більше, ніж хтось би сподівався. Я на вашому місці зажив би спокійним життям і вже не сушив би голови всіма цими клопотами.

— А от я так не можу, — повагом промовив Гоу. — Не на те доля наділила мене такою величезного силою, щоб я міг безпечно жити собі й нічим не журитись. Я нізащо не повірю в це. Ні, Роберте, краще напружте уяву й придумайте якийсь такий спосіб, щоб людина, яка посідає… ну, скажемо так, безмежне багатство, могла б прислужитись людству, але при цьому нікого не позбавляючи особистої незалежності й нікому не шкодячи.

— Таки й справді, як я починаю міркувати над цим, то тут дуже важко знайти, куди саме прикласти свої зусилля, — погодився Роберт.

— Ось я зараз відкриюся вам з декотрими планами, — може, ви підкажете мені щось слушне. Припустімо, хтось купує ділянку землі в десять квадратних миль, тут, у Стеффордширі, і споруджує на ній ціле чепурне містечко, з чистеньких, зручних чотирикімнатних котеджів, опоряджених без надмірностей, але з усіма вигодами, коли й крамниці поруч і таке інше, тільки щоб не було шинків. Припустімо далі, що ці будинки безоплатно передаються бездомним, волоцюгам, невдахам, безробітним з цілої Великобританії. А зібравши докупи, всіх їх забезпечують роботою під відповідним наглядом, такою, якої вистачить на багато років і яка даватиме щось корисне й суспільству. Ну, і щоб добре їм платити, і щоб вони не надто перевтомлювалися й могли приємно відпочити. Чи ж не можна в такий спосіб і цим людям допомогти, і взагалі людськості?

— Але яку таку роботу ви придумаєте, щоб її вистачило на величезну кількість людей і на довгий час і щоб не підірвати якоїсь уже наявної галузі виробництва? Бо якщо ця інша галузь не витримає конкуренції, то це просто означатиме перекласти тягар життєвих знегод з однієї частини населення на іншу.

— Отож-бо й є. Я зовсім не хочу, щоб це було комусь на шкоду. В мене є ось такий задум: заглибитись у чемну кору й пробити тунель до протилежного боку земної кулі. Коли достатньо глибоко зануритись — наскільки саме, це цікава математична проблема, — бурячи не прямо до центру планети, а так, аби центр земного тяжіння залишався під нами, то там можна буде прокласти тунель і рейки, як звичайно робиться на поверхні землі.

У цю хвилину Робертові Макінтайру вперше сяйнула думка, що батько мав слушність, коли ото назвав Гоу божевільним. Через своє величезне багатство він вочевидь надвередив розум і став маніяком.

Роберт притакнув йому головою, як роблять, заспокоюючи дитину.

— Це було б дуже добре, — промовив він. — Але я чув, що ядро земної кулі розплавлене, і вашим робітникам у тому тунелі доведеться стати хіба саламандрами.

— Останні наукові дані не підтверджують, що земля всередині аж так дуже розжарена, — відповів Рафлс Гоу. — Доведено, що підвищення температури у вугільних шахтах залежить від атмосферного тиску. В землі є горючі гази, а також легкозаймисті речовини, які трапляються в надрах вулканів, але якщо в ході буріння ми надибаємо на щось таке, то спрямуємо в шахту одну або й дві річки, і таким чином труднощі буде усунуто.

— І ще ж може статися раптом, що протилежний кінець вашого тунелю вийде під Тихим океаном, — зауважив Роберт, насилу стримуючись від сміху.

— Я маю оцінки й розрахунки першорядних французьких, англійських і американських інженерів. Місце виходу тунелю можна визначити з точністю до ярда. Он у тому портфелі в кутку повно описів, схем і діаграм. У мене вже працюють агенти, уповноважені на закупівлю землі, і якщо все піде гаразд, восени ми розпочнемо роботи. Це один план, що обіцяє цілком певні результати. Другий — прокладання каналів.

— Але ж тут ви неодмінно ввійдете в конкуренцію в залізницями.

— Ви не так мене зрозуміли. Я маю намір прокопати канали через такі перешийки, де це полегшить торговельні зв'язки. Реалізація цього плану, якщо судна не будуть обкладатись надмірним митом, гадаю, вельми прислужиться всьому людству.

— А де саме ви наміряєтеся прокопувати канали? — поцікавився Роберт.

— У мене є карта світу, — відповів Гоу і, підвівшись, узяв потрібну карту зі стенду. — Ось ви бачите позначки синім олівцем. Це пункти, між якими я пропоную прокласти нові комунікації. Почну я, звичайно, з того, що найперше треба зробити — докінчити Панамський канал.

— І справді.

Маніяцтво цього чоловіка ставало дедалі певнішим, а проте тримався він так невимушено й спокійно, що Роберт мимоволі заслухався його планами і навіть почав виявляти зацікавлення і прихильність до них.

— Корінфський перешийок я теж беру під увагу. Проте це завдання нескладне, як з фінансового погляду, так і з чисто технічного. Далі я пропоную прокласти канал ось тут, де Кіль, щоб з'єднати Німецьке море з Балтійським. Це, як ви розумієте, усуне потребу суднам об» ходити усю Данію і полегшить нашу торгівлю з Німеччиною та Росією. Інше безперечно необхідне транспортне вдосконалення — канал, що сполучить затоку Ферт-оф-Форт із