Рік Рірдан - Зниклий герой, Рік Рірдан

ми тут. Я дуже задоволений. Бути живим мені подобається набагато більше.

— Але як?' — запитала Пайпер. — У вас часом немає... покровителя?

Мідас завагався, але очі хитро блиснули.

— А це має значення, люба?

— Ми все ще можемо їх вбити, — запропонував Хедж.

— Тренере, ви не допомагаєте, — сказав Джейсон. — Чому б вам не піти назовні та постояти на варті?

Лео кашлянув.

— А це безпечно? У них неабияка охоронна система.

— Ох, дійсно, — сказав цар. — Перепрошую через це. Але ж чудові штукенції, еге ж? Дивовижно, що й досі можна купити за золото. У вашій країні такі чудові іграшки!

Він дістав з кишені халата дистанційний пульт і натиснув на кілька кнопок — пароль, здогадався Джейсон.

— Ну от, — промовив Мідас. — Тепер виходити безпечно.

Тренер Хедж фиркнув.

— Гаразд. Але якщо знадоблюсь...

Він багатозначно підморгнув Джейсонові. А потім тицьнув на себе, вказав двома пальцями на хазяїв і провів пальцем по шиї. Дуже хитромудра мова знаків.

— Авжеж, дякую, — сказав Джейсон.

Коли сатир пішов, Пайпер знову спробувала свою дипломатичну усмішку.

— То... ви не знаєте, як тут опинились?

— Ох, ну, так. Начебто, — сказав цар і насуплено глянув на Літа. — Чому ми обрали Омаху? Не пам’ятаю. Знаю, що не через погоду.

— Оракул, — відповів Літ.

— Так! Мені сказали, що в Омасі є оракул, — цар знизав плечима. — Очевидно, я помилився. Але ж це дуже гарний дім, еге ж? У Літа — це скорочене від Літієрс (до речі, жахливе ім’я, але його мати наполягла) — у Літа багато простору, щоб вправлятися у фехтуванні. У давні часи його кликали Женцем людей.

— О! — Пайпер спробувала зобразити захоплення. — Як мило.

Усмішка Літа більше нагадувала жорстокий оскал. Джейсон тепер на сто відсотків був певен, що йому не подобається цей хлопець, і почав шкодувати, що відіслав Хеджа на подвір’я.

— Отже, — сказав Джейсон, — усе це золото...

Очі царя засяяли.

— Ти тут за золотом, хлопче? Будь ласка, візьми брошуру!

Джейсон глянув на брошури на журнальному столику. Заголовок мовив: «ЗОЛОТО. Вклад у вічність».

— Е... ви торгуєте золотом?

— Ні, ні, — відповів цар. — Я його створюю. У мінливі часи, як зараз, золото — найрозважливіший вклад, не вважаєш? Уряд падає. Померлі відроджуються. Велетні нападають на Олімп. Але золото зберігає свою цінність!

Лео насупив брови.

— Я бачив цю рекламу.

— О, не дозволяй підлим імітаторам себе надурити, — сказав цар. — Запевняю вас, я здатен надати будь-які знижки серйозному вкладнику. Створити широкий асортимент золотих товарів для мене, як оком змигнути.

— Але... — Пайпер похитала головою. — Ваша величносте, хіба ви не відмовились від золотого дотику?

Цар, здавалось, був вражений.

— Відмовився?

— Так, — сказала Пайпер. — Ви отримали його від якогось бога...

— Від Діоніса, — погодився цар. — Я врятував одного з його сатирів, і він у відповідь подарував мені одне бажання. Я обрав золотий дотик.

— Але ви випадково перетворили на золото власну дочку, — пригадала Пайпер. — І усвідомили, яким були жадібним. Тож ви розкаялись.

— Розкаявся! — Цар Мідас недовірливо поглянув на Літа. — Бачиш, синку? Зникаєш на декілька тисяч років, і історія перекручується догори дриґом. Моя люба дівчинко, в отих історіях коли-небудь говорилось, що я втратив свій чарівний дотик?

Ну, здається, ні. Говорилось лише те, що ви дізнались, як обернути його дію в протилежному напрямку за допомогою проточної води, і повернули свою дочку до життя.

— Усе це правда. Мені і тепер час від часу доводиться обертати його дію. У цьому будинку немає проточної води, тому що я не хочу неприємних випадковостей. — Він вказав на статуї. — І все ж ми вирішили жити поряд з річкою про всяк випадок. Інколи я забуваю і плескаю Літа по спині...

Літ відійшов на кілька кроків.

— Ненавиджу це.

— Я ж казав тобі, що шкодую, синку. Що б там не було, золото — дивовижне. Чого б я від нього відмовлявся?

— Ну... — Пайпер виглядала цілковито розгубленою. — Хіба не це було головним в історії? Те, що ви засвоїли урок?

Мідас розсміявся.

— Дорогенька, дай-но подивитись на твій рюкзак, на хвилинку. Кидай його сюди!

Пайпер завагалась, але ображати царя не хотіла. Вона виклала все з рюкзака і кинула його Мідасу. Щойно той схопив його, рюкзак засяяв золотом, що, наче іній поширилося тканиною. Він, здавалось, залишився гнучким і м’яким, однак, безперечно, став золотим. Цар кинув його назад.

— Як бачите, я все ще можу перетворювати будь-що на золото, — сказав Мідас. — А ще цей рюкзак тепер чарівний. Ну ж бо... покладіть туди своїх маленьких грозових духів.

— Серйозно? — Лео несподівано зацікавився. Він відібрав у Пайпер рюкзак і підніс його до клітки. Тільки-но він відкрив рюкзак, вітри заворушились і заперечливо завили. Поперечки клітки затремтіли. Дверцята відчинилися навстіж, духів засмоктало просто в рюкзак. Лео закрив його і посміхнувся.

— Мушу визнати. Було круто.

— Бачите? — сказав Мідас. — Мій золотий дотик — прокляття? Благаю! Я не засвоїв жодного уроку, а життя це не якась там історія, дівчинко. І, якщо чесно, моя дочка Зоі статуєю подобалася мені набагато більше.

— Гарна була, — сказав Літ.

— Саме так! Тож я знову зробив її золотою. — Мідас тицьнув пальцем. Там у куті стояла золота статуя дівчини з ошелешеним виразом обличчя, наче вона кричала: «Татку!»

— Це жахливо! — промовила Пайпер.

— Дурниці. Вона не зважає. До того ж, коли б я засвоїв урок, мав би я оце?

Мідас стягнув свій величезний ковпак. Джейсон не міг визначитись, смішно йому чи огидно. З-під сивого волосся Мідаса стирчали довгі волохаті сірі вуха — наче у Багза Банні, тільки от вони були не кролячими. Це були ослячі вуха.

— Овва, — промовив Лео. — Не потрібно було мені це бачити.

— Жахливі, еге