П'єр Адо - Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи

цього разу як предмет пошани, поваги та, навіть, страху. До попередження богині з Саїса — жоден смертний не піднімав мого покривала, тепер ставляться серйозно. Алегорія покривала Ізіди пропонує романтикам літературний засіб для вираження емоцій, які, звичайно, не були абсолютно новими, проте після Русо, Ґьоте та Шелінґа набули надзвичайної інтенсивності: одночасно зачарування та страх перед екзистенцією світу та людини у світі. Більше не йдеться про розв’язання конкретних питань, що стосуються функціонування природних феноменів. Йдеться про усвідомлення того, що є радикально проблематичним і таємничим у виникненні реальності в цілому. Ця традиція триває аж до наших днів.

Читач, звичайно, помітив теми, які найбільше мене цікавили та на яких я, можливо, занадто затримувався; це одна ідея та один досвід. Ідея полягає у тому, що природа є мистецтвом, а мистецтво є природою, людське мистецтво є нічим іншим, як окремим випадком мистецтва природи. Ця ідея, на моє переконання, дає змогу краще зрозуміти одночасно те, що може бути мистецтвом і те, що може бути природою. Досвідом є досвід Руссо, Ґьоте, Гольдерліна, Ван Ґоґа та багатьох інших; цей досвід полягає в інтенсивному усвідомленні факту, що ми є частиною природи, що в цьому сенсі ми самі є цією безконечною та невисловлюваною природою, яка цілковито й повністю охоплює нас. Згадаємо Гьольдерліна: «Бути цілим з усіма живими речами, повернутися, у радісному забуванні себе, у Ціле Природи»; згадаємо Ніцше: «Йти за мої та твої межі. Відчувати у космічний спосіб».

Ілюстрації

1. Аполлон знімає покривало зі статуї Ізіди (Артеміди), символу природи. Гравюра Бертеля Торвальдсена на сторінці, присвяченій Ґьоте, в «Ideen zu einer Geographie der Pflanzen» (1807) Александра фон Гумбольдта.

2. Статуя Артеміди Ефеської (римська копія). Національний музей, Неаполь, номер 665. Фотографія © Marie-Lan Nguyen.

3. Едуард Мане «Le déjeuner sur l’herbe» («Сніданок на траві», 1863). Музей д’Орсе, Париж. Фотографія: Еріх Лессінг/Art Resource, Нью-Йорк.

4. Тиціан «Любов небесна і Любов земна» (1515). Галерея Боргезе, Рим.

5. Тиціан «Le concert champêtre» («Сільський концерт», 1510—1511). Лувр, Париж. Фотографія: Scala/Art Resource, Нью-Йорк.

6. Рафаель «Філософія» (1508). Станца делла Сеньятура, Ватикан. Трон підтримують дві фігури Артеміди, що уособлюють Природу.

7. Ніколо Тріболо «Природа» (1529). Палац Фонтенбло, Франція.

8. Статуя Ізіди (Артеміди), що уособлює Природу. Фронтиспис до книги Афанасія Кірхера «Mundus subterraneus», том 2 (Амстердам, 1664). Надано Бібліотекою Хаутона, Гарвардський університет.

9. Наука знімає покривало з Природи. Фронтиспис до книги Герхарда Блазіуса «Anatome animalium» (Амстердам, 1681).

10. Ізіда без покривала. Фронтиспис до книги Антоні ван Левенгука «Anatomiaseu interiora rerum» (Лейден, 1687). Надано Медичною бібліотекою імені Френсіса Каунтвея, Бостон.

11. Пітер Пауль Рубенс і Ян Брейгель старший «Три грації прикрашають статую природи» (1620). Надано з дозволу Міської ради Глазго (музеї).

12. Вільям Хогарт «Хлопчики заглядаються на Природу» (1730—1731).

13. Філософія знімає покривало з Природи. Фронтиспис до книги Франсуа Пейрара «De la nature et de ses lois» (Париж, 1793). Надано з дозволу Бібліотеки Хаутона, Гарвардський університет.

14. Луї-Ернест Барріа «La Nature se dévoilant devant la Science» («Природа розкривається перед Наукою», 1899), Музей д’Орсе, Париж. Фотографія © Anna Fox.

15. «Геній знімає покривало з бюсту Природи», «Weimars Jubelfest am 3. September 1825» (Веймар, 1825), Будинок-музей Ґьоте, Франкфурт-на-Майні.

16. Гравюра Гайнріха Фюслі. Титульна сторінка до книги Еразма Дарвіна «Храм природи, або походження суспільства» (Единбург, 1809).

Бібліографічні вказівки[1118]

Цитати давніх текстів

Точні посилання на цитати давніх текстів даються в примітках. Водночас у випадку дуже «класичних» авторів, таких як Аристотель чи Платон, я зазвичай не давав посилань на конкретні видання чи переклади, задовольняючись відтворенням загальноприйнятих посилань, які фігурують на берегах усіх видань, наприклад для Платона — Бенкет, 208