Юлія Богута - Совість для диявола, Юлія Богута

— Вона б пишалася тобою, — зауважила. — Відьми взагалі стресостійкі. Не варто так сильно хвилюватися за неї.

— Дякую, — сказав він. — І… пробач за все це. Я не хотів, щоб ти бачила цю божевільню, але... чорт забирай, який же я радий, що ти тут.

— Я теж рала, — буркнула з посмішкою, — Але якщо ще якась твоя  колишня вирішить поламати весь світ, напиши мені хоча б повідомлення. Я люблю бути морально готовою до апокаліпсису.

— Добре, — тихо відповів він і, не витримавши, притягнув мене до себе.

Гарячі долоні торкнулися спини.  Я занурилась у його обійми, як у стару улюблену ковдру та заплющила очі. В кімнаті стояв гіркий запах диму, змішаний з корицею, шкірою та сіллю. Було так дивно знаходитись в місці, які всі нелюди проклинали та боялися, і при цьому відчувати спокій.

— У тебе шматок чиєїсь горілої душі в волоссі, — прошепотіла я, відчуваючи його подих біля свого вуха. Пальці повільно прибрали шматок попелу та я скривилася. — Хоч би прибрали за собою... Ніякої поваги...

— Яка повага може бути у вбивць? — запитав він, сміючись.

— Хоч якась.

Ми сиділи так серед тиші, в якій тільки іноді гриміли далекі поштовхи у двері в Чистилище. Смішно, але десь всередині я відчувала щастя від того, що ми були зараз разом.