Саймон Бекетт - Записано на кістках. Друге розслідування, Саймон Бекетт

Стракан похитав головою. — Мертві є мертві. Їх не повернути. І це була моя вина, що Ґрейс стала такою, якою була. Я не міг просто кинути її.

Нас усіх смикнуло, коли Фрейзер раптово загальмував. Дорога попереду заповнилася вівцями. Сержант натис на клаксон, і машина рвонула, викидаючи хвилі бруду, розганяючи отару перед нами. Нас оточило панічне бекання, пухнасті тіла штовхалися за вікнами автомобіля, терлися об дверцята. Нарешті ми проминули їх та знову набрали швидкості. Стракан, здавалося, ледь помічав те, що відбувається навколо.

— Ми залишили Південну Африку, подорожували по всьому світу, їхали туди, де нас ніхто не знав. Де можна було б вдавати, що ми одружені. Я намагався обмежити… фізичний аспект наших стосунків. Я все ще зустрічався з іншими жінками. Здебільшого з повіями. Я не міг дозволити собі бути вибагливим.

У його голосі бриніла ненависть до себе.

— Але Ґрейс не просто ревнива, вона хитра. Вона якось завжди дізнавалася, а коли дізнавалася…

Йому не потрібно було закінчувати. Нехай би Фрейзер їхав швидше. Ми ще навіть не дісталися будинку Стракана. «Надто далеко. Ще надто далеко».

— Щоразу, коли це траплялося, ми перебиралися кудись в інше місце, — продовжував Стракан. — І щоразу їй ставало гірше. Тому ми переїхали сюди, до Руни. Мені подобалася ця місцевість, дика природа, а з такого острова Ґрейс не змогла б вільно виїздити на велику землю. Ми вже навіть почувалися частиною громади. Я виявив, що справді хочу щось зробити для острова!

Броуді дивився на нього з презирством.

— Тож як Дженіс Дональдсон потрапила у ваш маленький рай?

Спазм болю закарбувався на обличчі Стракана.

— Вона шантажувала мене. Я бачився з нею певний час, але не сказав їй свого справжнього імені. Тоді якось Ієн Кінрос прийшов до її квартири, коли я був там. Я й гадки не мав, що він її клієнт. Він мене не бачив, але моя реакція підказала Дженіс. Вона перевірила, дізналася, хто я. Наступного разу, коли я прийшов, вона погрожувала розповісти Ґрейс. Я заплатив їй, Боже, я навіть дав їй більше, ніж вона просила. Але цього було недостатньо.

— Ви весь час знали, що ваша сестра вбила її? — грубо запитав Броуді.

— Звичайно ні! Я й гадки не мав, що вона приїде на Руну! Навіть коли почув, що знайшли тіло, я не знав, що це якось пов’язано з Ґрейс. Усі ці пожежі, це було щось нове. Вона зазвичай просто хапалася за ніж. Але коли був убитий констебль… Я більше не міг обманювати себе.

Я подумав про його реакцію, коли він побачив тіло Дункана. Зрештою, вона була щирою. Але це був не шок від того, що він побачив тіло, — це було усвідомлення того, що його сестра знову почала вбивати.

— Чому вона його вбила? — запитав Фрейзер, не обертаючись, його голос зірвався. Він, майже не дивлячись, розвертав машину на поворотах, кидаючи нас з боку в бік.

— Не знаю. Але раніше всякий раз, коли в Ґрейс… ставався цей епізод, ми завжди рухалися далі. Цього разу ми не змогли. І коли вона зрозуміла, що буде розслідування вбивства, вона, мабуть, запанікувала й намагалася позбутися всього, що могло б її викрити. Дункан, мабуть, опинився в неї на шляху.

— На, бляха, довбаному шляху, — прогарчав Фрейзер. Машину знову кинуло на повороті.

— Спокійно, — попередив його Броуді. Його обличчя скам’яніло, він обернувся до Стракана. — Скількох людей вона вбила?

Стракан похитав головою.

— Я не знаю напевно. Вона не завжди мені каже. Може, чотирьох чи п’ятьох до цього.

Я не знаю, що було гірше: число чи той факт, що Стракан навіть не стежив за жертвами своєї сестри.

— Розкажіть мені про Елен, — буркнув Броуді.

Стракан заплющив очі.

— Елен була помилкою. Весь час була якась… напруга між нами. Я намагався уникати її, не сміючи викликати підозру в Ґрейс. Але через кілька місяців після того, як ми сюди приїхали, я дізнався, що Елен збиралася в Данді, відвідати друзів із коледжу. Тож я знайшов привід також туди поїхати. Один-єдиний раз. Елен наполягла на цьому. Коли я дізнався, що вона вагітна, я спробував заплатити їй, щоб вона кудись поїхала. Десь у безпечне місце. Але вона відмовилася. Сказала, що не візьме з мене ні пенса, бо я одружений. Яка іронія, правда? — гіркота в його голосі швидко зникла. — Уночі я лежав без сну, нажаханий тим, що станеться, якщо Ґрейс дізнається…

Він замовк. Попереду вже виднівся його будинок. Обидві машини так і стояли надворі, а у вікнах горіло світло. Я відчув слабку надію.

— Варто перевірити, чи вона ще там? — запитав Фрейзер.

— Її не буде, — упевнено сказав Стракан.

Броуді дивився на будинок, що наближався, його роздирали сумніви. Якщо Ґрейс удома, ми можемо покінчити з усім зараз. Але якщо її немає, ми втратимо ще більше часу.

— Що це на під’їзній? — запитав я. Блідо-жовта фігура нерухомо лежала на алеї. Шкіру продерло морозом, коли я зрозумів, що це таке.

Тіло Оскара, ретривера Стракана.

— Вона вбила собаку? — вигукнув Фрейзер. — Навіщо?

Ніхто не відповів. Ми залишили будинок позаду, Стракан сидів, мов чорна хмара.

— Їдьте швидше, — тільки й сказав Броуді Фрейзеру.

За кілька хвилин перед нами з’явилися перші будинки. Коли ми в’їхали в селище, світло майже згасло. Вулиці були зловісно порожні. Фрейзер, майже не пригальмовуючи, круто завернув «рендж-ровер» у бічну вуличку до готелю.

Вхідні двері були розчахнуті.

Стракан вискочив з машини ще до того, як вона зупи­нилася. Злетів сходами готелю й раптом спинився. Побите обличчя наллялося кров’ю.

— О боже, — видихнув Броуді, заглянувши всередину.

Готель був зруйнований. У холі валялися зламані меблі. Великий годинник лежав, розбитий і зупинений, циферблатом униз, дзеркало було відірване від стіни й розбите на друзки. Шалене, безглузде руйнування, але не воно зупинило Стракана.

Коридор був залитий кров’ю.

Металевий сморід згущував повітря, як на бойні. Кров зібралася на дерев’яних дошках підлоги, розбризкана абстрактними плямами по панелях стін. Найбільше її розлетілося у дверях, забризкавши стіни майже до стелі. Саме тут сталася перша атака, і її подальший розвиток було досить легко простежити. Кривавий слід тягнувся спочатку великими круглими плямами, а потім розмазани­ми смугами — там, де його джерело рухалося коридором.

Слід зник у барі.

— О ні… — прошепотів Стракан. — Ні, будь ласка…

Коагуляції майже не було помітно, що означало, що кров була ще свіжа.