Анна Ліє Кейн - Кривава повня, Анна Ліє Кейн

- Не вбити. Привести до Фарельда. Він хотів влаштувати показове жертвоприношення. Дія мого покарання могла б припинитися, якби я вбив тебе, чого і домагалася Кіра... Але демонічний потяг виявився сильнішим за магію ритуалу.

- А звільнившись, ти помстився Фарельду?

- Так, - раптом Ґрейн підняв голову. Подивився на мене темними очима, і я не побачила у них сумніву чи жалості: - І це єдине забране мною життя, яке мені анітрохи не шкода.

Я не знала що ще сказати. Ніколи в мене на душі не було так темно. Ніколи мені не було настільки страшно в осяяній кімнаті.

- Подбай про Кіру, - вуста Ґрейна ледь ворухнулися. Але ця фраза стала крижаною водою, яка вилилася на мене. Я підскочила на ноги. Стілець не витримав моєї імпульсивності та з гуркотом впав. Але я не звернула на нього увагу, підскочивши ближче до невидимої стіни. Ґрейн теж повільно підвівся, зробив крок до мене.

- Сам про неї подбаєш! - прошипіла я роздратовано. Стиснула зуби, але все ж перед очами стало розпливатися від сліз.

- Послухай, - тон Ґрейна став ласкавим і сумним. Він похитав головою, наче уже змирився зі своєю долею: - Вони мене не відпустять. Повернутися назад у часі мені не можна. Бо якби я лишився у палаці в момент повстання, то можливо, імператор не втратив би владу, і повстанців знищили б. Якщо я повернуся туди, то історія може піти зовсім іншим шляхом. А якщо раптом мені і дозволять тут жити, то тільки у цій освітленій камері. Людям все ще потрібен той, на кого скинуть усі вбивства. Їм потрібен Тіньмар, якого можна посадити у вʼязницю і заспокоїтися.

З коридору почувся невизначений звук. Я обернулася, але через відкриті двері нічого не помітила. Хвилину я міркувала.

- Наш час майже вичерпано, - промовив Ґрейн. - Я зайвий у цьому світі, Айро. Не знаю чому наша магія співпала. Ми взагалі не мали зустрітися. Я дуже радий, що ти вислухала мене. Не хотів зникнути не прощаючись.

Я слухала його голос, не знаходячи у собі сил знову обернутися. Стискала руки в кулаки, не намагаючись витирати сльози.

- Я впевнений, що у твоєму часі ще є демон, магія якого співпаде з твоєю. Тобі треба лише знайти його. Чи дочекатися, - Ґрейн замовк. З коридору долинув звук відмикання дверей. Здається, наш час дійсно вийшов. І раптом Ґрейн ледь чутно додав: - І твій обранець буде найщасливішим у цьому світі.

- А якщо його немає у цьому світі?! - вигукнула я, нарешті обертаючись. Ґрейн застиг, дивлячись на мене. Сльози лишали на моїх щоках вологі доріжки. Я не була готова до такої розмови. Не думала, що Ґрейн прийшов лише поговорити і попрощатися. Як я не намагалася взяти себе в руки, слова чергувалися зі схлипами: - А якщо я не хочу нікого крім тебе шукати?

- Айро, - на обличчі Ґрейна з’явилася мука.

Звуки кроків у коридорі ставали усе голоснішими, але я не могла відірвати погляду від очей демона. Не могла змусити себе хоча б відійти від стіни, адже її магія уже спричиняла фізичний дискомфорт.

А у наступну мить Ґрейн підняв руку. Він невідривно дивився на мене та протягнув долоню вперед. Я опустила очі та збентежено дивилася як його пальці пройшли крізь стіну і торкнулися моєї руки. Я відчула його тепло і воно розлилося по тілу, зачепивши серце. 

Ґрейн встиг ніжно провести пальцями по моєму зап’ястю, але наступної ж секунди я відштовхнула від себе чоловічу руку. Його шкіра стрімко червоніла і на ній з’являлися опіки, на очах надувалися пухирі, наповнені рідиною. Коли перший з них луснув і закровив, демон відсмикнув руку та сховав за спину. Він продовжував дивитися мені в очі, а я прошепотіла:

- Ти божевільний.

- Час вийшов, пані Айро, - повідомив від дверей охоронець. У мене посеред горла стала колюча грудка. Нічого відповісти я не змогла б. Тому я просто кивнула і відвернулася. Швидко попрямувала геть, зосереджуючись тільки на рухах ніг. Якби я дозволила собі задуматися, то ніколи не вийшла б з цієї кімнати. Але розбиваючи вщент мою концентрацію, услід полетіло:

- Прощавай, Айро.