Тетяна Олiйник - Агент 2601 та 1/2, Тетяна Олiйник

- Ну чому? - обурився син.

- Тому що налякав сестру і не зізнався в цьому.

Це була правда і заперечувати її Макс не посмів. Звичайно, сумно буде просидіти всі свята без тренувань і комп'ютерних ігор, але він розумів, що вчинив неправильно. Хоча нічого поганого сестрі не бажав, хіба що трошки розбурхати нерви. Але жарт обернувся великим скандалом.

- Вибач, тату! Я не очікував, що вона так злякається.

Батько з докором глянув на сина:

- Елла ще маленька. Її психіка не сформувалася. Чи знаєш ти, що через нервове потрясіння вона могла почати заїкатися, а то й узагалі стати сомнамбулою?

Максу стало соромно за свій вчинок, адже він любив сестру, незважаючи на її противний характер.

- Я піду вибачуся перед нею, - вирішив брат і попрямував до її кімнати.

Побачивши його, дівчинка знову надула губи від образи і була готова розревітися.

- Почекай, не плач! Я хочу вибачитися.

Сестричка стримала сльози і вичікувально втупилася на брата.

- Елло, вибач мене, будь ласка! Я більше ніколи не буду тебе лякати!

Вона шмигнула носом і згідно кивнула.

- Мир? - простягнув мізинець Макс.

Дівчинка нічого не відповіла, але простягнула свій мізинчик на знак згоди. Діти зчепили пальці на знак примирення.

                                                                                    * * *

Наступної ранку Макс повертався з булочної, куди відправила його мама за свіжими круасанами. Але думки його були далекі від ароматної випічки. Хлопчик знову мріяв про Яну. Йому згадувалися її зелені очі та милі веснянки на носі, який вона зневажливо кривила, бачивши Макса.

І хто придумав ці канікули?! Та ще такі довгі! Так усі знання розгубити можна. І куди тільки дивиться міністерство освіти?!

Хлопчик замріявся і навіть не помітив, як увійшов у двір. Несподівано дорогу йому перекрила якась фігура. Він здивовано підняв очі й зустрівся із знайомим поглядом холодних сірих очей.

- Ну що, Акторе, ось ми й зустрілися! - заскрипів зубами Кнежевич. - Зараз ти відповіси мені за все! - шпигун сплюнув крізь зуби під ноги. - Особливо за провал спецоперації на фронті!

Макс знав, що вороги називають військові дії в Україні "спецоперацією", наче бояться зізнатися самим собі в тих злочинах, що творять там.

Але хлопчик навіть не встиг злякатися або відкрити рота, як шпигун схопив його за комір куртки і підняв над землею на рівень свого обличчя, яке і так не вирізнялося красою, а тепер і зовсім спотворилося від злості.

- Ось і прийшов твій кінець, укропський виродок! - вигукнув Кнежевич ... а наступної миті повалився на землю, тягнучи за собою свою жертву.

Актор спритно вивернувся і підскочив на ноги, готовий тікати. Але обернувшись помітив, що шпигун не ворушиться, а біля його голови стоять чиїсь черевики. Хлопчик підняв очі й побачив Плохiша з піднятими санчатами в руках.

- Більше ти ніколи не будеш погр-рожувати моєму др-ругові! - вимовив він і переможно глянув на поваленого Кнежевича.

- Віталік? - здивувався Актор. - Що ти тут робиш?

- А я вир-рішив запр-росити тебе покататися на гір-рці.

До них уже з усіх боків поспішали спецагенти.

- Акторе, з тобою все гаразд?

- Так.

Агент Бульдог надягнув наручники на несвідомого шпигуна, примовляючи:

- Тепер ти загримиш у в'язницю за знущання над дітьми! А всі ми будемо свідками на суді.

Раптом погляд Актора затримався на ногах бандита: він упізнав ту саму підошву із зірочками, слід якої неодноразово бачив на снігу перед своїми вікнами.

Незабаром до них приспіла Сакура:

- Як ти, Максе? Не постраждав? - стурбовано запитала вона, обмацуючи й оглядаючи хлопчика.

- Зі мною все гаразд! Але якби не агент Плохіш, то могло бути й гірше.

Макс із вдячністю поглянув на друга.

Агентка Сакура повернулася до велетня:

- Віталіку, це просто диво, що ти опинився поруч у потрібний час!

- Ніякого дива немає! Я спеціально наглядав за Максом.

- Але навіщо? - здивувалася жінка.

- Тому що вся ця істор-рія зі сновидою мені не сподобалась, та тільки він не хотів слухати.

- Яка ще історія? - обернулася вона до Макса.

Але агент Бульдог перебив її.

- Про це ми дізнаємося в офісі. Час забиратися звідси, поки народ не збігся.

Він обернувся до Плохiша:

- А ти, хлопче, поїдеш із нами.

Хлопчик витріщив очі й мало не підстрибнув від радості! Нарешті його запросили в секретний офіс, про який він так мріяв.

Опинившись у самому центрі своєї мрії Віталік присвиснув від подиву. Такої надсучасної техніки він у житті не бачив! Відкривши рота ще з порога, він не міг закрити його до закінчення свого візиту. Плохiш витріщався на всі боки, перебуваючи в повному захваті.

- Це що, ти ще не бачив нашу лабораторію секретних розробок! - підморгнув Макс, посміхаючись очманілому другу.

Перший чекав їх у кабінеті.

- Акторе, ти не постраждав? - турботливо запитав він свого улюбленця.

- Не хвилюйтеся, босе, зі мною все гаразд.

Але шеф осудливо похитав головою:

- Я вже чув про цю подію. Що ще за історія зі сновидою?

Актор винувато зітхнув:

- Розумієте, я двічі помітив сліди під моїми вікнами, а пізніше й людину, яка стояла серед ночі на морозі. А оскільки це було в повний Місяць, я вирішив, що він сновида. Але насправді ним виявився Кнежевич.

Бос суворо глянув на Макса і вимовив:

- По-перше, ти мав одразу ж повідомити про це в агентство, а не робити здогадки. А по-друге, як ти можеш знати, що це був саме він?

- За його підошвою. Я впізнав слід.

- Хм... не дуже переконливо. Хто завгодно може носити такі черевики.

- Не кажіть! Ця модель взуття з висувними шипами, використовується для альпінізму. Який дурень носитиме її в місті, якщо не шпигун, якому треба бути напоготові давати драпака навіть по льоду?!