Тетяна Олiйник - Агент 2601 та 1/2, Тетяна Олiйник

- І то правда. Фото сліду маєш? Треба б порівняти для більшої впевненості.

- А як же! Усе зафіксував на камеру годинника!

Бос схвально кивнув і повернувся до Віталіка.

- А ти, хлопче, молодець! Вчасно прийшов на допомогу.

Перший простягнув руку. Плохiш із готовністю кинувся вперед і обома руками потряс його долоню.

- Ого, ось це силища! Не дивно, що ти бандиту голову проломив!

- Хто? Я? Ой... Я не хотів його вбивати! - злякався велетень.

- Не хвилюйся, він прийшов до тями і житиме, щоправда тепер за ґратами.

Плохiш полегшено зітхнув. Не дуже хотілося уславитися вбивцею.

- Завдяки твоїй пильності Актор не постраждав. Але ж усе могло закінчитися набагато гірше, - продовжив Бос і знову звернувся до Макса:

- А ти маєш бути вдячний другу за порятунок життя. Адже наші агенти могли й не встигнути вчасно.

- Ви маєте рацію! - розчулений Макс звернувся до велетня:

- Віталіку, якби не ти... Спасибі тобі, друже!

Збентежений Плохiш махнув рукою:

- Та годі тобі!

Перший знову заговорив із ним:

- Хлопче...

- Агент Плохіш, - нагадала Сакура, яка стояла поруч.

- Так. Агент Плохiш, я пам'ятаю тебе ще з того випадку на вокзалі.

Хлопчик опустив очі й помітно зніяковів: це було саме те, про що він волів забути назавжди. Але Бос продовжив:

- Зазвичай у нас існує суворе правило: не брати до своїх лав тих, хто одного разу працював на ворога.

Віталік зовсім повісив носа і боявся поглянути на агента.

- Але ти вже тричі довів свою надійність, чим заслужив нашу довіру: по-перше, коли не злякався шантажу шпигуна і не видав Актора; по-друге, коли довірився нам і передав пiдставну інформацію ворожій розвідці; а по-третє, коли врятував життя другу. Ми вирішили зробити виняток і відступити від правил: відтепер тебе офіційно прийнято в наше агентство! Зрозуміло, якщо ти не проти?

Треба було бачити Плохiша в той момент.

- Та я... Та ви що…Та звісно... Величезне спасибі! - нарешті видавив із себе Віталік, захлинаючись від щастя.

Так збулася його заповітна мрія стати спецагентом.

Макс повернувся додому, принісши випічку, що зовсім охолола. На розпитування мами син відповів, що був в офісі, куди його терміново викликали у справі.

Перед сном за звичкою хлопчик знову подумав про Яну. Але чомусь ці думки більше не приносили йому задоволення. У світлі останніх подій інтерес до неї безповоротно зник. Нехай задавака Яна пошукає собі іншого дурня, а особисто він умиває руки.

Подумавши ще трохи, Макс дійшов висновку, що кохання - штука небезпечна, адже саме завдяки йому він замріявся сьогодні та втратив пильність, що ледь не закінчилося бiдою.

Через кілька днів шпигуна засудили за шантаж, погрози і напад на дитину. За це він загримів до в'язниці на цілих дванадцять років!

Так закінчилася ця історія.

  Нарешті вдалося знешкодити Кнежевича, а з ним і шпигунську мережу, що діяла у Варшаві для підриву довіри до українських біженців. Але це зовсім не означало, що ворог припинив свої спроби. Після чергової поразки він намагатиметься знову і знову організувати нове зміїне лігво в столиці дружньо налаштованої до українців Польщі. Тож на агента Макса чекатимуть нові секретні завдання та ризиковані пригоди.

                                                                                Кінець

P.S. Шановні читачі, якщо вам сподобалася історія і ви бажаєте дізнатися про нові пригоди Макса в наступній книзі, то напишіть про це в коментарі. Також не забувайте ставити вподобайки.

Кінець