Вікторія Калінгер - Серце Дракона, Вікторія Калінгер

Глава 27

Глава 27.

  Цього дня Мира чекала вже дуже давно. Вона була переповнена хвилюванням. Її чоловік, після декількох місяців подорожі по землях Острова Семи Морів, нарешті повертався додому. Вона безмежно сумувала за ним. Щодня дівчина лиш і думала про Драгана. І якщо вдень, думки можна було стримати, повністю поринувши у буденні турботи та справи імперії. То вночі було напрочуд важко. Після моторошних сновидінь, які наполегливо не збиралися покидати Миру, їй вкрай не вистачало тепла та відчуття захищеності, які вона відчувала біля Драгана. Дівчина все молилася Богам, щоб вони оберігали її чоловіка. Особливо вона хвилювалася за те зло, що так глибоко засіло всередині Імператора. А ще, Мирі неабияк кортіло розповісти чоловікові, що тепер їй відомо абсолютно все про його минуле і вона його анітрохи не боїться. Навпаки, бажання допомогти йому та бути завжди поряд лиш стало сильнішим. Адже, як виявилося і вона також мала особливий дар, який міг уберегти її чоловіка. І цей дар дівчина була готова подарувати Драгану цілком і повністю.

День повернення Драгана до Цитаделі настав. Ще зранку вартові повідомили, що із-за гір з’явився загін на чолі з Імператором. Мира знала, що до обіду вершники вже будуть у замку. Тому, не гаючи даремно часу, вона почала готуватися до прийому гостей. Спершу, дівчина спустилася до кухні, де обговорила з Неолою всі страви, які сьогодні мали подавати до столу. Далі, пішло приготування кімнат та місць, де мав би зупинитися прибулий загін. Потім, діло дійшло до конюшень. Потрібно було підготувати місця для коней. Та Боб свою роботу знав на відмінно, тому, тут Мира могла зовсім не хвилюватися. До приїзду гостей все буде готово.

Взагалі, за час відсутності Імператора, життя в Цитаделі змінилося. Мира приклала для цього багато зусиль. І вона дуже сподівалася, що ці зміни будуть до вподоби її чоловікові. Адже, дівчина неабияк старалася, щоб Цитадель та замок більше не нагадували про часи, коли ними правив її батько.

Мира так була заклопотана приготуваннями до прийому гостей, що навіть не звернула уваги, коли їй повідомили, що зі сторони моря, до Цитаделі наближається корабель. «Напевно це перше торгове судно?» - Подумала дівчина.

- Скажіть, нехай Староста Захарій подбає про гостей. – Дівчина знала, що може повністю покластися на чоловіка. Він зустріне судно за всіма правилами. До того ж вони не раз обговорювали, як саме будуть вітати на своїх землях гостей з інших Островів. Звісно ж, Мира і сама б радо спустилася до пристані. Все таки, це перший корабель, що за двадцять років пристане до берегів Цитаделі. Та зараз для неї було важливим зустріти свого чоловіка, за яким безмежно сумувала всі ці місяці.

Нарешті все було готове. Вершники вже наближалися до воріт замку, де на них чекала Імператриця, поряд з якою стояли Троян, Марго, Гер Авіан і ще декілька слуг. Обличчя дівчини сяяло від щастя. Емоції її переповняли, тому встояти на місці їй було доволі складно.

- Не хвилюйся так. Все буде добре. – Тремтячу від хвилювання руку Мири накрила тепла рука Марго.

- Я знаю. Та щось не дає мені спокою. Щось неприємне засіло тут – дівчина торкнулася своїх грудей, там де билося серце, - і не відпускає.

- Це все нерви. – Жінка намагалася заспокоїти Миру. Та чомусь і її не відпускало відчуття чогось не доброго. Особливо після того, як дівчина розповіла, що Драган раптом перестав відповідати на її листи. Не до добра це все…

Якась мить, і вершники, на чолі із Імператором, вже заїхали на подвір’я замку. Мира дивилася на свого чоловіка не відриваючи погляду. Її серце калатало як навіжене, погрожуючи от-от вирватися з грудей. Вона так довго чекала, і ось він нарешті був тут. За ці місяці, Драган майже не змінився. Лиш легка щетина покрила його обличчя, та погляд був трохи втомленим. А все інше залишалося таким, яким його закарбувала в своїй пам’яті дівчина. Позаду чоловіка були й інші вершники. Когось Мира пам’ятала, а когось бачила вперше. І одна фігура відрізнялася з поміж усіх. Це була жінка. Вродлива, світловолоса. Вона нагадувала Німфу, що вийшла з лісів. Від роздивляння незнайомки, відволікла Марго, яка щось пробурмотіла під ніс.

- Ти її знаєш, Марго. – Мира старалася говорити тихо, щоб ніхто не чув.

- Не думала, що Драган привезе її з собою. – Більше жінка не встигла сказати і слова. До них підійшов Драган, який вже встиг зіскочити зі свого коня.

- Імператоре. – Мира вклонилася перед ним так, як того вимагали манери, яких вона встигла засвоїти за цих декілька місяців. Хоча, свого погляду, сповненого безмежного щастя, вона так і не зводила з чоловіка. Дівчині більше всього на світі кортіло запхати всі ці правила етикету якнайдалі та накинутися на шию Драгана, міцно обійняти його та прокричати, що дуже сумувала за ним і чекала. Однак, вона добре знала, що для імператриці така поведінка є не пристойною. А Драган сам говорив, що вона повинна бути справжньою правителькою цього міста. Стати прикладом для всіх. Тому, стримуючи свої емоції, дівчина всім своїм виглядом показувала, що навчилася за час його відсутності бути справжньою господинею цього замку.

- Імператрице.

В цю мить серце дівчини розбилося на дрібні шматочки. Голос чоловіка, якого вона так чекала і за яким безмежно сумувала, був холодним, надмірним та відчуженим. Навіть крихти того тепла, яке пам’ятала, Мира не почула. Він лиш на мить ковзнув по ній поглядом. Але і того вистачило, щоб зрозуміти – в Драгані щось змінилося. 

- Драгане, друже. – Троян потиснув руку чоловіка. А потім обійняв його по-товариськи. І на подив Мири, Драган відповів йому тим самим.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍