Вікторія Калінгер - Серце Дракона, Вікторія Калінгер

- Трояне! – Вигукнув він у відповідь.

Що ж трапилося в його мандрівці? Що Мира зробила, щоб чоловік, який дивився на неї з теплом і любов’ю до від’їзду, який писав їй теплі листи, раптом став таким холодним та відстороненим. Мира не могла зрозуміти, що коїться. В цей момент їй хотілось, як маленькій дівчинці, просто розвернутися та втекти подалі від усіх та сховатися там, де її не знайдуть. Чоловік, що давав клятви захищати та оберігати, чоловік, який так пристрасно та відчайдушно цілував, зараз навіть не дивиться в її бік. Потім, Драган привітався з Марго, яку ніжно поцілував у щоку. Далі було щире та радісне привітання з Гером Авіаном. І лиш до неї, до своєї дружини, він навіть не захотів торкнутися.   

Мира вже готова була начхати на всі ці умовності, які має виконувати імператриця, і просто розвернутися та піти до замку. Та її план був зруйнований Трояном.

- Олівія?! Не думав тебе зустріти тут. – чоловік звернувся до жінки, що стояла позаду Драгана.

- О, це все заслуги Драгана. Він наполіг на тому, щоб я приїхала до Цитаделі. Сказав, що мені тут буде набагато безпечніше. – Її голос як пісня, лунав рівно та красиво. Таку жінку можна було слухати і слухати.

Та найбільше Миру здивувало не те, що Троян знав цю незнайомку. А те, що ця Олівія дивилася на Драгана з таким теплом і захопленням. І так щиро посміхалася йому. А коли і Драган усміхнувся їй у відповідь, а його погляд вмить перестав бути таким холодним і байдужим, Мира ледь не впала. В голові почало гудіти. А недобре передчуття, що так далеко ховалося в її серці, раптом почало пульсувати всім тілом.

- Миро, познайомся – це Олівія Верберн. Наша давня знайома. – Троян, з усією йому притаманною веселістю, почав знайомити жінок. Вочевидь думаючи, що його друг і так з цим затягнув. – Олівія, а це Междемира – наша імператриця та дружина Драгана. 

- Мені дуже приємно, нарешті зустрітися з принцесою… - Олівія на мить запнулася. – Перепрошую – Імператрицею Острова Семи Морів. Я про Вас так багато чула.

І чомусь Мирі здалося, що це привітання було якимось підступним і не щирим. Ніби дівчина хотіла її спровокувати до чогось. Та й погляд у неї був надто холодним та зухвалим. Не подобалася вона Мирі. Та правила пристойності, вимагали від Мири стриманості та гостинності. Тому, вона лиш вклонилася перед Олівією та ледь змогла з себе видавити:

- І мені приємно. Друзі мого чоловіка і мої друзі.

Мира ще раз спіймала поглядом свого чоловіка, та той навіть не дивився в її бік. Ніби ігнорував.

- Певно Ви всі дуже втомилися з дороги. Я пропоную Вам пройти до підготовлених кімнат, привести себе до ладу. А через годинну в залі Вас очікуватиме обід. – Ледь стримуючи в собі сльози та розпач, намагалась спокійно говорити Мира.

І коли вже дівчина збиралась розвернутися, щоб піти геть, позаду почувся голос Драгана:

- Междемиро,  я би хотів з тобою поговорити. На одинці. Тому, за десять хвилин очікую тебе в кабінеті.

Його голос по відношенню до Мири й далі був холодним та байдужим.  І дівчині це приносило нестерпний біль. Та стримуючись, вона лиш тихо відповіла:

- Як побажаєте, Імператоре.

Розвернувшись, Мира пішла геть. Спочатку вона намагалася йти повільно, з гордо піднятою головою. Так, як личить ходити справжній імператриці. Та зайшовши до коридору, і зрозумівши, що її ніхто не бачить, стрімголов побігла до бібліотеки. Зараз це було єдине місце, де дівчина могла побути наодинці. Сховатися від сторонніх очей. Вже в бібліотеці, за зачиненими дверима, зайшовши за самий дальній стелаж, Мира спустилася на підлогу та гірко заплакала.

- О Боги, що ж я зробила не так?! Чому Драган такий холодний та байдужий до мене?! Невже, за ці місяці я більше йому не потрібна?! Що ж трапилося в тій подорожі такого, що він більше не дивиться на мене так, як дивився перед від’їздом?!

Мира ридала і ніяк не могла спинитися. Серце просто розривалося від болю. Вона так сильно на нього чекала. Сумувала. Навіть, бували моменти, коли дівчина, залишаючись в кімнаті на одинці, розповідала йому те, чого  так і не могла написати у листі. Мира всім серцем сподівалася, що коли він приїде, то вона нарешті обійме його і відчує на собі таке бажане і рідне тепло його рук. Вона так сильно за ним сумувала, а він навіть не глянув на неї. Не торкнувся її руки та не посміхнувся.

Плакати довго Мирі не можна було. Імператор бажав аудієнції. Тому, витираючи очі рукавом, дівчина намагалася зібрати свої розхитані думки та емоції до купи. Якщо вона більше не потрібна Драгану, то показувати свою слабкість вона не стане. Колись він хотів зробити з неї справжню імператрицю. Що ж, тепер він побачить якою вона стала володаркою. Ще раз глибоко вдихнувши та взявши себе в руки, дівчина пішла на зустріч із Драганом.

Драган сидів в кабінеті та пив вино, яке йому щойно принесла служниця. Вже кілька тижнів чоловік не знаходив собі місця. І все через те, що Олівія, яку він так завбачливо зустрів, по дорозі додому, розповіла про чутки, які ходили між людьми про його дружину.

«Драгане, це звісно не мої справи. – Говорила Олівія. – Та тут, за горами ходять чутки про принцесу Междемиру. Кажуть, що батько не раз продавав її тіло іншим лердам. Та й я особисто не раз чула, як ці самі лерди вихвалялися, яка молода принца нестримна та пристрасна в ліжку».